Я б із дорогою душею поблагословив Марію Магдалину і подякував їй за її добрість, проте я почувався занадто нікчемним, щоб когось благословляти. Мабуть, вона прочитала в мене на лиці мою добру волю, бо вона ще раз торкнулася мого чола рукою й мовила:
— І все ж не забувай, що ти допоміг стати перед його лицем одній людині з Ізраїлевих втрачених. Марія з Беріту щасливо справила весілля й пішла в нову домівку. Сумніваюся, щоби хтось із цих стільки зробив би для неї. Серед жінок Сусанна теж благословляє твою приязнь. Тож знай, що куди б ти не пішов, серед нас є кілька тих, хто потай молиться за тебе, хоч ти чужинець.
Однак я був проти:
— Ні-ні, всі мої вчинки були егоїстичні й нечисті. Сумніваюся, що котрийсь вчинок можна поставити мені в заслугу. В мені нема нічого доброго, крім того, що я знаю, що він Христос і син Божий. Але це для мене невелика заслуга, бо я зміг на власні очі побачити й засвідчити це.
Тут Міріна сказала:
— У Маркові нема ніяких заслуг, окрім його слабкості. Може, вона колись виросте у ньому в силу, коли царство розповсюдиться до всіх кінців світу. А доти я буду його втішницею, бо я вже ніколи не відчуватиму спраги в цьому житті. В мені є джерело живої води, якого вистачить, щоб і його напоїти.
Я подивився на неї новими очима. Через знесиленість мого тіла очі мене зрадили. Вона привиділася мені проясненою і схожою на янгола, і тієї миті я сприймав її не лише за людину, а думав про неї як про втіленого духа-охоронця, посланого мені, щоб я не збився з дороги. То була дивна думка, адже я добре знав її минуле й бачився з нею ще на тому кораблі, який плив до Йоппе.
Але вона людською рукою вхопила мене під пахву і вивела мене з подвір’я назад у людську масу, в якій чувся схвильований гомін. Дедалі більше людей стривожено запитувало, що ж їм робити, а дехто пороздирав на собі одежу через свої гріхи. Люду було так багато, що ті дванадцятеро, а попереду всіх Петро, повели їх провулками вниз на вихід із міста, щоб охрестити в купелі в ім’я Ісуса Христа тих, хто хотів покаятися й дістати прощення гріхів. Міріна непокоїлася за мене, але згодилася вести мене позаду натовпу, щоб я побачив, що ще буде.
Так я засвідчив власними очима, як ті дванадцятеро за межами муру хрестили біля купелі усіх Ізраїлевих чоловіків, які лише захотіли прийти до них, і клали руку їм на голову, тож вони діставали прощення гріхів і хрещення їхнім духом. Хрестили вони й жінок. Що більшій кількості людей вони робили хрещення своїм духом, то більшою ставала радість у натовпі й то з більшою готовістю дедалі більше людей проштовхувалися до них по хрещення. Чоловіки співали ізраїльські гімни радості й обіймалися. Дехто говорив мовами, а дехто ритмічно тупав ногами по землі, закотивши очі з екзальтованим виразом на розчервонілому обличчі. Це тривало до вечора, і згодом я дізнався, що того дня їхня кількість зросла до трьох тисяч.
І вони не стримували нікого з Ізраїлевих чоловіків, а приймали і багатих, і бідних, калік та жебраків, навіть рабів, не роблячи різниці між ними. І їхня сила не вичерпувалася — на кожного їм ставало її. Тому я посумнішав і повернувся до міста і нашої оселі ще до настання вечора. З журбою я думав, наскільки легко дістають прощення гріхів навіть і ті, що вигукували перед Пилатом: «Розіпни, розіпни!» — адже й таких було багато серед тих наляканих і покаянних юдеїв.
Можливо, у день екстазу я міг би втулитися поміж юдеїв і дістати хрещення разом з іншими, але я не хотів обманювати посланців, і таке хрещення не становило би для мене цінності, хай би вони помилково й поклали руку мені на голову. Але, можливо, дух усередині них впізнав би в мені римлянина й відкинув мене. Цього я не можу напевно сказати, бо не хотів пробувати обдурити.
Ще назавтра я почувався збентеженим, аж Міріна, схожа на янгола, сяяла в моїх очах, коли ходила в гостьовому шатрі сирійця і доглядала мене. Але очунюючи, я почав аналізувати і зрозумів, що в мені щось відбулося, коли я лежав непритомний на подвір'ї горішньої зали. Я був голішим, ніж досі, і не так багато думав про дрібниці.
Одного дня господар-сирієць Карантес зайшов до гостьового покою, уважно обдивився мене і сказав:
— Ти й досі нічого не розповідаєш мені про Галілею. Як це ти став таким неговірким? Мабуть, ти знаєш, що і в цьому місті знову діються дива через того розіпнутого назарянина, про якого ти збирав відомості. Його учні повернулися й проголошують, що дістали від учителя чаклунську силу. Вони баламутять людей, аж батьки розлучаються з дітьми, а діти — з батьками, щоби пристати до них. Багато хто віддає навіть майно, так що далебі це страхітливе чаклунство. На ґанку в храмі вони щодня богозневажають, не боячись синедріону, вважають усе спільним і збираються по домівках, щоби правити підозрілі таємні ритуали. Навіть поважні юдеї, про яких годі таке подумати, заразилися від назарянина і визнають його Ізраїлевим царем.