Аденабар глянув на розташування сонця й зауважив:
— До вечора ще є час. Юдейський Шабат починається аж тоді, як на небі завидніються три зірки. Цього вечора вони їстимуть песахове ягня, хоч серед них є секта, яка своє ягня з’їла ще вчора ввечері. Їхній храм — це величезна бойня. Вчора й сьогодні там пущено кров тисяч і тисяч ягнят за їхнім звичаєм. З кожної забійної тварини їхні священники мають плече, а Бог — лій.
Мої речі були на зберіганні під брамою, і він грубо звелів погоничу віслюків, який там барився, завдати мої клунки собі на плечі й нести все моє до фортеці. Той не наважився перечити. Так ми покрокували догори до фортеці, чуючи, як по бруківці ритмічно цюкає обковане залізом взуття легіонерів. То були натреновані вояки, бо я не помітив, щоби хтось із них якось задúхався від ходи. А сам я засапався, коли ми добулися до фортечної аркової брами, позаяк частина дороги була дуже стрімка. Юдей скинув мої речі в арку і відмовився заходити до фортеці. Я винагородив його кількома грошами, хоч Аденабар запевняв, що в цьому нема жодної потреби. Незважаючи на мою приязнь, юдей, відійшовши на безпечну віддаль від брами, зупинився, щоб насваритися кулаком і голосно вилаяти римлян. Коли вартовий погрозливо підніс списа, він кинувся тікати, а легіонери загиготіли, бачачи, як біжить юдей.
Коли ми вийшли на величезну бруківку на зовнішньому подвір’ї фортеці, Аденабар невпевнено спинився і почав допитливо мене обдивлятися. Я й сам відчував, що виглядом своїм не настільки вселяю довіру, щоби ставати перед лицем проконсула, як би добре ми з центуріоном не поладили між собою на місці страти. На подвір’ї ж бо панували римські рутинність і порядок, і я відчув запах казарми. Цей запах металу, шкіри, чистильних речовин і диму не є неприємним, але він змушує зразу ж глянути на свої запорошені ноги й підібрати рукою згортки одежі. Легіонний вівтар теж стояв на подвір’ї, і я шанобливо відсалютував йому, хоча кесаревого зображення не побачив.
Аденабар перепросив за те, що помитися у фортеці непросто, адже доводиться ощаджувати воду, однак він завів мене до офіцерського зібрання і звелів рабам подбати про те, щоб я помився і перевдягнувся. Тим часом він сказав, що піде відрапортує проконсулові, й пообіцяв заразом згадати про мій візит.
Я роздягнувся і вмився, помастив волосся й зачесався, перебрався у чистий хітон і звелів вичистити мій плащ щіткою. А ще я визнав за краще надягти золоту каблучку на великий палець, хоч зазвичай я її не ношу привселюдно, щоб не привертати зайвої уваги. Кваплячись, я повернувся на зовнішнє подвір’я і нагодився саме тоді, як прокуратор Понтій Пилат у супроводі почту спускався сходами з вежі з нетерплячим виразом на обличчі. На авдієнцію до нього попросився котрийсь багатий юдей, який не згодився заходити до фортеці — хіба що на її подвір’я — щоб не занечиститися напередодні Шабату.
Певно, то був впливовий чоловік, який ладнав із римлянами, адже намісник погоджувався отак приймати його на авдієнцію надвечір. Я наблизився до них і долучився до гурту вояків, які лупали там очима. Обговорювана справа теж мала стосунок до подій того дня: старий багатій спокійно й статечно просив дозволу зняти тіло Ісуса Назарянина з хреста і до початку Шабату поховати його у власному саду побіля місця страти.
Понтій Пилат іще раз перепитав у тих, хто стояв довкола, чи юдейський цар напевно помер на хресті, а далі мовив:
— З нього вже досить маємо прикрощів і мороки. Ось і дружина моя геть занедужала через той даремний бешкет. Візьми його й забери звідти, щоб я нарешті остаточно позбувся цієї неприємної справи.
Юдей дав подарунок Пилатовому писареві й пішов собі так само статечно, як і прийшов. Пилат із подивом запитав у почту:
— А хіба оцей Йосип Ариматейський — не один із членів того самого синедріону, який засудив Ісуса? Якщо він справді мав аж таких родовитих таємних протекторів, вони могли би вчасно скористатися своїм впливом. Так ми би уникнули цієї історії, яка не робить нам честі.
Аденабар зробив мені знак рукою. Я виступив уперед, шанобливо привітався, як це личить перед проконсулом, і назвався. Він байдужно відповів на моє привітання і сказав, щоби продемонструвати добру пам’ять: