Я труснув головою і сказав:
— Це все я знаю і неодноразово обдумував. Я більше не маю інших богів після зустрічі з Ісусом Назарянином, сином Божим. Мені не буде надміру важко дотримуватися тих заборон, і чому б мені не примиритися з тим, що я їстиму м’ясо, забите за юдейським звичаєм? М’ясо є м’ясо. Але я ніяк не можу зрозуміти, що це зробить мене угодним. Жити праведно я не можу зобов’язатися, бо я не праведник, хоч як би не прагнув добра. Це одна з тих нечисленних речей, які я достеменно знаю про себе. І ще ти дуже помиляєшся, коли гадаєш, що вони погодяться охрестити просто прозеліта брами, як би я не стукав у неї. Вони безжальніші за свого вчителя.
Міріна кивала головою, міцно тримаючи мене за руку, і покірливо погодилася:
— Мабуть, моє бажання — це просто дитяча забаганка. Не думаю, що я якось більше належатиму йому, ніж уже належу, хай вони й охрестять мене і покладуть руку мені на голову. Полишмо цю надію і прямуймо його дорогою, такою, як він сам її нам показує. Молімося, щоби вчинилася його воля і прийшло його царство. Він сам — правда і милосердя. Я вірю: нам вистачає, що ми на власні очі побачили його.
— Його царство, — мовив я. — Нам нічого іншого не лишається, як чекати. Але нас двоє. Удвох, мабуть, легше прямувати дорогою, аніж якби ми були на самоті. Це його милосердя до нас.
Однак ми ще не їхали з Єрусалиму, а спочатку я записав це все так, як воно відбулося, хоч це, можливо, не є чимось особливим порівняно з тим, що вже відбулося раніше. Проте я докладно пам’ятатиму, що дух прийшов як шум вітру і осів вогненними язиками на дванадцятьох посланців Ісуса Назарянина, щоб я ніколи не сумнівався в них чи не судив би про їхні дії, як мені заманеться.
У цей час юдейська старшина взяла під варту Петра й Івана, але, зважаючи на народ, уже наступного дня мусила випустити їх на волю. І вони не злякалися погроз, а й далі сміливо проповідували. Я думаю, зо дві тисячі людей долучилися до них ще після того, бо вони своєю силою уздоровили каліку біля коринтянської храмової брами. Ті теж почали у своїх домівках ламати хліб і благословляти вино, як еліксир безсмертя, в ім’я Ісуса Христа, і серед них немає нужденних, адже багатії далебі продають свої будинки й поля, а кожному дістається згідно з тим, хто чого потребує. Думаю, вони роблять так, бо ще бачать усе лише як у люстрі й гадають, що царство може прийти в будь-який день. А все ж я не чув, щоб поля продавав Симон Киринейський.
Коли я усе дописав, з фортеці Антонія прийшли сказати мені, що прокуратор Понтій Пилат вимагає від мене негайно залишити Єрусалим та всю Юдею, округ його врядування. Якщо я не погоджуся виїхати добровільно, легіонерам доведеться припровадити мене перед його лице до Кесарії. Чому він видав такий припис, цього я не знаю, але з тієї чи тієї причини він явно вважає моє постійне перебування в Єрусалимі небажаним для Риму. А втім, я вже не хочу бачити того чоловіка. Тому ми, я з Міріною, вирішили податися до Дамаска. Чому ми поклали собі вирушити саме туди — це було через сон, який приснився Міріні, і я не маю нічого проти цього. Ну, принаймні Дамаск — це у протилежному від Александрії напрямі.
Перед тим як вирушити, я вивів Міріну за браму на пагорб, де, прибуваючи до Єрусалиму, я побачив Ісуса Назарянина розіп’ятим на хресті між двома розбійниками. А ще я показав Міріні сад і гробницю, в якій поховали його тіло і з якої він воскрес, коли двигтіла земля. Але його царство було вже не там.
Інформація про перекладача
Юрій Зуб (народився 1972 р.) — український перекладач, мовознавець, лексикограф, драматург.
Закінчив ДУ «Львівська політехніка» (1997), Гельсинський університет (2013). З 2001 р. — на перекладацькій роботі. Автор фінсько-українського словника (2022), документальної п’єси «На бережечку самоти» (спільно з Ігорем Фреєм). Лауреат конкурсів і премій: конкурс молодих митців «СтАрт» (2003), Львівський конкурс найкращих україномовних книжок (2016), конкурс METAPHORA (2016).