Однак ти не думай, що я спілкувався лише з жерцями Ісиди і з жінками їхнього храму. Я також зазнався з артистами та співаками, ба навіть з цирковими матадорами. О, ще побачив кілька стародавніх грецьких п’єс, які цілком можна перекласти й наново інсценізувати латиною, якби мені хотілося такої слави. Усе це я розповідаю, щоби продемонструвати, що я не нудьгував у Александрії. Це світове місто. Вишуканіше, з більшою мірою збляклості й виснажливості, ніж Рим.
Утім, більшість часу я провів у Мусейоні, в їхній бібліотеці побіля порту. Я кажу в бібліотеці, хоч краще було би сказати в бібліотеках. Ті будівлі — окрема частина міста. Мені скаржилися на жалюгідний стан бібліотеки, позаяк старі люди живуть минулим. Вони запевняють, що бібліотека ніколи вже не зможе сягнути свого колишнього розквіту після того, як людський вік тому Юлій Цезар, перебуваючи тут в облозі, спалив єгипетський флот у порту. Разом із ним згоріла частина бібліотечних будівель, сто тисяч унікальних сувоїв із творами давніх авторів.
А проте, в мене пішов не один тиждень на те, щоб навчитися бодай користуватися їхніми книжковими каталогами і знаходити те, що шукаєш. У них десятки тисяч сувоїв самих лише тлумачень «Іліади», не кажучи про тлумачення Платона й Аристотеля — ті мають окремі будівлі. Але крім того є безліч сувоїв, які так і не було каталогізовано і які, я гадаю, ніхто не встиг прочитати після того, як їх віддали на зберігання до бібліотеки.
Із державницьких міркувань — що зрозуміло — вони не мають великого бажання витягати пророцтва давніх авторів чи бодай вчити мене їх шукати. Мені доводилося домагатися у них відповідей різними манівцями і здобувати їхню довіру подарунками і трапезами. Асигнування в них мізерні, й самі вони бідні, як це часто буває з найрозумнішими книжниками і завжди — з чоловіками, що люблять книжки більше, ніж життя і свій зір.
Так мені вдалося видобути з бібліотечних сховків чимало пророцтв — і знаних, і забутих. Очевидно те, що аналогічні пророцтва ходять від найдавніших часів у всіх народах. Усі вони туманні й до прикрості неоднозначні — як-от, скажімо, відповіді оракулів. Якщо чесно, у мішанині пророцтв я неодноразово забував, що саме мені треба, і зачитувався якоюсь грецькою оповіддю, яка безтурботно брехала про мандри та авантюри. Мене заполонило бажання облишити прикрі пророцтва й почати писати за цими взірцями книжку, послуговуючись власною вигадливістю. Але незважаючи на походження, я, мабуть, таки занадто римлянин, щоби братися писати лише про те, що сам вигадав.
А ще в цій бібліотеці є оповіді про мистецтво кохання, від яких небіжчик Овідій почувався б дитиною. Є й грецькі, й перекладені грецькою з давніх єгипетських рукописів, і далебі не можу сказати, котрі досконаліші. Та коли прочитаєш кілька таких, вони набридають. Починаючи від часів бога Августа, такі сувої зберігають окремо в таємних кімнатах, і їх уже не вільно переписувати. Читати їх дозволено лише дослідникам.
Але повернуся до пророцтв. Вони бувають давні й нові. Давні приміряли ще до Александра, не кажучи про бога Августа, який упокорив світ. Досліджуючи тлумачення пророцтв, я дедалі ясніше почав розуміти, що найбільшою спокусою для дослідника є витлумачити їх залежно від власної доби і власних забаганок.
В одному, втім, я переконаний, і все, що відбувається за нашого часу, потверджує це переконання, і зорі теж це потверджують. Світ вступає у нову еру, в якої інакші ознаки, ніж було до того. Це настільки ясний та очевидний факт, що з цим погоджуються лічозіри і в Александрії, і в Халдеї, і на Родосі, й у Римі. Тому природно і зрозуміло пов’язати народження світового правителя саме з ерою сузір’я Риб.
Може, то був кесар Август, якому у провінціях поклонялися як богу ще за його життя. Але, як я тобі розповідав у Римі, мій названий батько Марк Манілій згадував у своєму творі «Астрономіка» про зустріч Сатурна та Юпітера в сузір’ї Риб. Щоправда, із державницьких міркувань він вилучив згадку про неї із книжки перед її виданням, але ту зустріч добре пам’ятають і тутешні астрологи. Якщо майбутній світовий правитель справді народився саме тоді, йому мало б уже бути тридцять сім років. Либонь, про нього б уже стало щось відомо.
Ти, певно, дивуєшся, що я так відверто нагадую в листі про те, що свого часу під величезним секретом звірив тобі на вухо якось над ранок, коли квітнули троянди в Байї і я гадав, що жодна людина в світі ніколи не зможе зрозуміти мене краще за тебе, Тулліє. Але я досвідченіший, ніж тоді. Я вмію ставитися до пророцтв як доросла людина. У бібліотеці якийсь підсліпуватий дідок, власне, й сказав мені іронічно, що пророцтва — це для молоді. Прочитавши тисячу книжок, людина починає передчувати гнітючу правду. Десять тисяч книжок роблять людину сумною.