— Я сказав те, що сказав.
Він відвернувся, щоби продемонструвати, що розмову скінчено, і юдей, спіймавши облизня, подався з подвір’я в супроводі сторожів.
Я сказав:
— З юдейським царем морока ще й по його смерті.
Понтій Пилат замислився й зауважив:
— Це ти сказав. Я досвідчений чоловік і зазвичай не сушу собі голову над дурницями, але цей несправедливий вирок мучить мене більше, ніж я чекав. Сам він рано-вранці зізнався мені, що він цар юдейський, той Ісус, проте далі додав, що його царство — не з цього світу. Я зрозумів, що він не становить державної небезпеки, і мені не хотілося засуджувати його, але мене змусили юдеї.
Він ударив кулаком по долоні, розсердився і мовив:
— Поправді, я став жертвою провокації та інтриг з боку юдеїв. Вони ув’язнили його серед ночі, похапцем скликали повноважне засідання синедріону і ухвалили йому вирок. Вони пречудово могли би самі закаменувати його за блюзнірство, хай вони й не мають права виконувати смертні вироки. Але таке й раніше траплялося, і тоді вони лицемірно виправдовувалися тим, що не могли стримати праведного народного гніву. А ось цього разу вони, мабуть, саме через народ побоялися. Захотіли вплутати в це римлян. Я навіть відіслав його на суд юдейського князя Галілеї, адже Ісус виріс у Галілеї і навчав здебільша там. Одначе той хитрий лис Ірод Антипа обмежився лише тим, що понасміхався з нього, а тоді відіслав назад, щоб його засудив я і провина за це лежала б на мені.
— А що він мав на увазі, — наважився спитати я, — кажучи, що його царство — не з цього світу? Я не марновірний, але коли він умирав, задвиготіла земля. І небо милосердо потемніло, щоб його страждання не було видно занадто виразно.
Проконсул сердито подивився на мене й вичитав мені, гримнувши аж занадто неласкаво:
— Ет, не починай, коли ти в гостях, торочити те саме, що торочить моя дружина від самого ранку. А центуріона Аденабара я звелю посадити під арешт, якщо він іще раз почне базікати про сина божого. Це сирійське марновірство нестерпне. Пам’ятай, що ти римлянин.
Я мав щастя, що у хвилину довіри, коли ми були у вежі, не прохопився ані словом про пророцтва, через які я прибув до Єрусалиму. Проте його роздратування спонукало мене ще твердіше покласти собі, що я з’ясую все про цю справу якомога докладніше. Не схоже це на римського прокуратора — дозволяти, щоб йому муляло те, що юдея-підбурювача розіпнули на хресті. Юдейський цар напевно був непересічною людиною.
Понтій Пилат почав спинатися сходами до своїх покоїв, але сказав, що буде радий повечеряти зі мною, коли стемніє. Я повернувся до офіцерського зібрання, де по завершенні служби вино лилося річкою. Юдея, як мені сказали, — це край вишуканих вин, і я з дорогою душею цьому повірив, випивши офіцерського вина. Коли його розвести водою, воно освіжне, не псується і не занадто солодке.
Я побалакав з офіцерами, техніками й імунами і дізнався, що Понтій Пилат далебі неохоче й лише під тиском юдеїв засудив юдейського царя до розпинання на хресті. Щоправда, його відбатожили, а вояки глузували з нього на подвір’ї, але радше для годиться і для забави. Після того вони ладні були б відпустити його. Усіх, здавалося, гризло певне почуття провини, адже кожен відчував потребу виправдатися і повинуватити юдеїв. Землетрус справив на всіх глибоке враження, і, захмелівши, дехто з присутніх розповідав почуті від юдеїв історії про дива, вчинені царем. Він уздоровлював хворих і виганяв демонів, а лише кілька днів тому недалеко від Єрусалиму він нібито воскресив чоловіка, який пролежав до того в могилі багато днів.
Я вважав цю історію показовим прикладом того, як швидко розростаються чутки, коли стається щось приголомшливе. Мені було важко приховати посмішку, коли я бачив, з якою готовністю вони, доволі таки освічені чоловіки, слухали, розкривши рота, й вірили неможливим речам. Хтось навіть ім’я воскреслого начебто знав. Вони серйозно стверджували, що саме це вчинене воскресіння, звістка про яке поширилася по всьому Єрусалимі, стало для юдейської старшини останнім подразником. Дізнавшись про це, вона вирішила вбити дивотворця.
Котрийсь командир верблюдячого загону, відряджений з-під пустелі до Єрусалиму на час святкування Песаху, навів приклад схожої нетерпимості юдеїв: лише за рік-два до того юдейський князь Галілеї Ірод звелів стратити пророка-пустельника. Той спокусив цілі маси людей зануритись у Йордан і цим набути підданства майбутнього царства. Командир бачив пророка на власні очі. Той був у плащі з верблюдячого волосу і зовсім не їв м’яса.