Проконсул не журився з цього жарту. Навпаки, мені здавалося, що йому до вподоби будь-що, аби лиш це підтримувало в його дружини добрий настрій. Він порадив мені стриматися і згадати, що дружина проконсула — недоторканна. Він таки й сам називав себе проконсулом. До того ж, запевнив він, Клавдія Прокула споважніла, живучи серед юдеїв, і відійшла від легковажності римського вищого світу.
За такими пустопорожніми балачками ми розпочали трапезу. Я їв і кращі вечері, але й ця була нічогенька, хоча проконсул дотримується помірності у звичках. У всякому разі на стіл ставили все свіже і зварене з добрих складників, а це, мабуть, основа всього гарного куховарства. Та найпотішнішим було те, що кульмінацією вечері став поданий на стіл великий горщик із накривкою: намісник відіслав рабів-прислужників, власноруч здійняв накривку — і з горщика пішов апетитний запах смаженого м’яса й розмарину, аж Аденабар з командиром гарнізону скрикнули в захваті. Понтій Пилат зі сміхом пояснив мені:
— Ось бачиш, наскільки ми залежні від юдейських приписів. Римський проконсул мусить, мов той злочинець, наказувати таємно провозити до фортеці Антонія свинину з того берега Йордану.
Я дізнався, що на сході від Галілейського моря тримають цілі свинячі стада на потреби римських гарнізонів, але привозити свинину до Єрусалиму суворо заборонено, щоб не ображалися юдеї. Митники мусять зважати на заборону, дарма що вони симпатики Риму. Тому свинину на стіл намісникові доводиться провозити до фортеці Антонія таємно, кур’єрською поштою з печаткою Римської імперії.
— Я ото пригадую, — почав розповідати Аденабар, щоб і собі пристати до розмови, — що єдина повноцінна шкода, якої наробив той Ісус, цар юдейський, скоїлася в Гадарі, на східному боці Йордану. Він не був марновірним — порушував юдейські закони, навіть Шабат, скільки хотів. Але, певно, в ньому сиділа юдейська відраза до свинини, адже мандруючи рік із чимось тому на гадарських теренах, він із допомогою своїх учнів розполохав ціле тисячоголове свиняче стадо, яке шугнуло у воду з гірської кручі. Свині потонули, і власник мав через це чималі збитки. А лиходії втекли назад за кордон до Галілеї. Було би складно провести судовий процес, і з них усе одно не вдалося би стягти відшкодування, бо ж вони всі були бідняки. Жили на пожертви прибічників і час від часу працювали. Власнику свиней довелося взяти збитки на себе. Навряд чи він би і свідків знайшов, адже й на тому боці Йордану розійшлася слава про Ісуса, і його боялися за його дива.
Розказував Аденабар завзято, трохи підвівшись і сівши на краю свого ложа, а наостанок розреготався. Аж потім він помітив, що розповідь анітрохи нас не потішає, адже в наших думках знову з’явився Ісус, про якого ми перед тим змогли ненадовго забути, теревенячи всілякі дрібниці, як це годиться в доброму спілкуванні поміж людьми. Утім не знаю, чи забули ми про нього упродовж усього того часу.
Аденабар зніяковів, і сміх його урвався. Понтій Пилат гримнув:
— Про того чоловіка ми вже наговорилися донесхочу.
Клавдія Прокула затремтіла, втратила самовладання й вигукнула:
— Він був свята людина, зцілитель і дивотворець, якого раніше не бувало на світі! Якби ти був чоловік і справжній римлянин, ти б його не засудив. Те, що ти вмив руки, не допоможе. Цим ти не позбудешся винності. Ти сам визнав, що не знайшов у ньому жодної провини. Хто править Єрусалимом — юдеї чи ти?
Проконсул зблід із гніву і мало не кинув чарою з вином об підлогу, але останньої миті похопився, що розбивши дорогу склянку, справі не зарадиш. Він стримався, глянув довкола й помітив, що товариство маленьке і приятельське, та й прислужників нема.
— Я вірю лишень тому, що бачать і засвідчують мої власні очі, — сказав він, примушуючи себе заспокоїтися. — Жодних див він не продемонстрував ані мені, ані Іродові, хоч той, власне, просив його довести свою силу. Всю цю історію підло політизували, і мені не лишалося нічого іншого, як ухвалити йому вирок. Тобто з юридичного погляду я, по суті, навіть не ухвалював вироку. Я лише дав юдеям домогтися свого. Політика — це політика, і рішення в ній продиктовані доцільністю, а не формальним правом. У дрібницях доцільно давати юдеям домогтися свого. Це задовольняє їхню потребу в народному самовивищенні. А в великому я маю владу в своїх руках.
— А єрусалимський водогін? — вкинула Клавдія Прокула з жіночим єхидством. — Хіба він не був твоєю великою ідеєю і гордістю, величним пам’ятником періодові твого врядування? Покажи мені, де він. У тебе ж уже креслення були готові й похилості виміряні.