Писар обдивився нас, кашлянув, спробував засміятися й повів далі:
— Є ще одне, і мені б навіть не хотілося про це згадувати, але це розповіли з двох джерел. Подейкують, що він, той Ісус, нахвалявся воскреснути з мертвих на третій день. З чого ця історія почалася, мені не вдалося з’ясувати, але про це відомо і в господі первосвященника. Там саме обмірковують, що можна зробити, щоб цьому завадити.
— А що я казала! — тріумфально вигукнула Клавдія Прокула. Писар квапливо виправився:
— Тобто вони, звичайно, не вірять, що він воскресне з мертвих. Але може статися, що його прибічники спробують викрасти тіло і цим обдурити простий люд. Тому священники і члени синедріону жалкують, що тіло не було спалено на звалищі разом з обома іншими злочинцями.
Пилат мовив із гіркотою:
— Мабуть, я мусив би здогадуватися, що через того чоловіка я навіть уночі не матиму спокою.
Він був такий змучений цією дурною історією, що відкликав нас із Аденабаром набік і ще раз упевнився в смерті царя Ісуса. Ми бачили її на власні очі, а ще бачили, як вояк простромлював списом серце бездиханного тіла. Ми обидва заприсягайся:
— Той чоловік помер, висячи на хресті, й уже не ходитиме по землі.
Я провів неспокійну ніч через випите вино і все пережите, спав я, попри втому, погано і бачив лихі сни. Моєму сну заважали впродовж ночі й п’яні співи, що лунали з їдальні офіцерського зібрання. Вдосвіта я остаточно прокинувся від громохкого сурмлення, яке долинало з території храму і розлягалося по всьому місті. Мені відразу пригадалося побачене й почуте напередодні, і знову почали муляти серце спогад про юдейського царя й думка про його царство.
Щоби прояснити думки і згадати все так, як я бачив на власні очі, я почав писати, доки мене не поторсав Аденабар, який підійшов із набряклими очима, все ще захмелілий, і запропонував мені вийти на зовнішнє подвір’я, якщо я хочу побачити щось смішне. І справді, на зовнішнє подвір’я прибула делегація від синедріону й первосвященника, щоб поговорити з проконсулом, попри те що був Шабат, і то великий Шабат. Понтій Пилат змусив їх чекати, а тоді роздратовано дорікнув їм за весь спричинений ними безлад.
Проте вони не на жарт тривожилися і запевняли, що остання пошесть може бути серйознішою за першу, якщо Ісусові прибічники зуміють викрасти його тіло з гробниці й розказуватимуть, що він, як і обіцяв, воскреснув із мертвих на третій день. Тому вони заприсягали й просили Пилата поставити перед гробницею на кілька днів варту з легіонерів, бо не цілком могли покладатися на власних сторожів, і про всяк випадок звеліти обпечатати гробницю власною прокураторською печаткою, яку жоден юдей не наважиться зламати.
Пилат докоряв їм, що вони баби і безмозкі, й насміхався із них, кажучи:
— Здається, ви боїтеся мертвого ще більше, аніж живого.
Однак вони пообіцяли прислати йому щедрі дарунки відразу по Шабаті. У Шабат вони, бувши юдеями, не мали права носити нічого з собою. Понтій Пилат урешті здався і на догоду їм послав до гробниці парну варту разом із легіонним писарем. Той дістав доручення обпечатати гробницю, утім не прокураторською печаткою, а офіційною печаткою дванадцятого легіону. Пилат уважав, що юдеям цього досить. На ніч він наказав посилити варту до чотирьох чи, приміром, вісьмох вояків на розсуд їхнього начальника, бо добре знав, що римська парна варта не може почуватися безпечно в нічній темряві за межами муру.
Я подумав, що прогулянка піде мені на користь, а тому подався разом із писарем до гробниці. На місці страти похмуро стирчали закривавлені стовпи трьох хрестів, але вже без перехресть, відокремлених під час знімання з них розіп’ятих. Геть близенько був гарний сад, а там — висічена в скелі гробниця, вхід до якої перекривало величезне жорно, закочене в жолоб. Щоб відкотити його вбік, знадобилася би сила двох чоловіків, а день стояв спекотний. Писар не вважав за потрібне розчиняти гробницю, бо поставлені юдеями сторожі запевнили, що її ніхто не чіпав після того, як зрадники синедріону Йосип і Никодим разом зі слугами закотили сюди жорно.
Коли писар обпечатував вхід до гробниці легіонною печаткою, мені здалося, що я відчув, як із гробниці віє міцним запахом смирни. Але, можливо, це просто квіти в саду так міцно пахли довкола мене. Обидва легіонери грубо кепкували зі свого завдання, але очевидно і той, і той були задоволені, знаючи, що пильнуватимуть за гробницею в денну пору і що надвечір їх змінять.