Стояла ще така пітьма, що на подвір’ї довелося запалити смолоскипи. Після сум’яття й переполоху виявилося, що мур розколовся в кількох місцях, але у фортеці обійшлося без людських жертв. Було констатовано лише деякі неважкі вивихи, ґулі й поранення. Та й то вони радше пояснювалися тиснявою в темряві, ніж самим землетрусом. Командир залоги негайно відрядив патрулі до міста, щоб з’ясувати, якої шкоди там заподіяно, і оголосив у легіонній пожежній команді готовість на випадок тривоги, адже викликані землетрусом пожежі здебільшого завдають більше шкоди, ніж сам землетрус.
Проконсул встав був просто з ложа і лише закутався плащем. Босоніж він стояв на сходах, не спускаючись на подвір’я, і не втручався у віддання наказів. Позаяк двигтіння землі більше не поновлювалося, та й півні у місті почали кукурікати, він не вважав за потрібне відсилати жінок в безпеку за межі мурів. Проте було зрозуміло, що ніхто після пережитого переляку не хоче відразу повертатися в ложе. Небо посвітлішало. Згасали зорі, й знову потужно прогриміли сурми з юдейського храму, свідчачи, що обрядова відправа триває, наче нічого й не сталося.
Воякам дозволили розійтися й готуватися до служби, як зазвичай, однак видали їм лише суху пайку. З міркувань безпеки начальник залоги волів, щоб куховари ще не розпалювали вогню. Патрулі один за одним поверталися й повідомляли, що авжеж, у місті панують великий страх і сум’яття й багато хто втік на відкриту місцину за межами мурів, але, за винятком деяких розбитих стін, особливих збитків нема. Видавалося, що землетрус був локальний і зосереджений головно в районі фортеці та храму.
Варти змінилися. Лише з невеликим запізненням перша когорта помарширувала через місто до цирку на муштру. В тій дорогій споруді вже багато років не відбувалося гладіаторських боїв чи поєдинків із дикими тваринами, і ареною послуговувався для вишколу легіон.
Я повернувся до своєї кімнати, чуючи під ногами хруст черепків гончарного посуду, вмився і вдягнувся як слід. Ще до того як я із цим закінчив, прийшов посланець, щоби привести мене перед обличчя проконсула. Понтій Пилат наказав був поставити сидіння на сходову площинку, щоб починати авдієнції. Гадаю, йому хотілося сидіти ще поза фортецею, хоч він ані бровою не моргнув, що боїться поновлення землетрусу.
У нього там були командир гарнізону і легіонний писар, Аденабар і двоє легіонерів, які по-сирійському жваво простягали руки, виправдовуючись і щось пояснюючи, хоч загалом намагалися стояти струнко з поваги до своїх найвищих велителів. Понтій Пилат роздратовано звернувся до мене і сказав:
— Варта змінилася вранці з запізненням через землетрус. Цих двох сирійських йолопів послали заступити нічну варту перед тією клятою гробницею. Там ночувало шестеро вояків, а двоє мали по черзі стояти на посту, коли решта спали. Тепер оці повертаються з вартового посту і стверджують, що легіонну печатку зламано, камінь відвалено від входу, а вояки, що стояли на нічній сторожі, щезли без сліду. — Він повернувся до легіонерів і гримнув: — Ну а тіло залишилося у гробниці?
Обидва прості чоловіки хором відповіли:
— Ми не заходили у гробницю. Нам не наказували заходити у гробницю.
Пилат запитав:
— А чому бодай один із вас не лишився там на варті, а другий побіг би доповідати мені про все це? За той час туди міг зайти будь-хто.
Вони щиро зізналися:
— Жоден із нас не зважився лишатися там на самоті.
Командир гарнізону відчув потребу заступитися за вояків, адже відповідальність зрештою лежала на ньому. Коротко він сказав:
— Вони мають суворий наказ завжди ходити за межами фортеці лише по двоє.
Проте з облич легіонерів було добре видно, що за життя своє вони не бояться. А ось гробниця вочевидь їх жахала, і через зникнення товаришів їх опанував забобонний страх. Здавалося, що проконсул думає про те саме, бо він із притиском мовив:
— Нічого надприродного не сталося. Від землетрусу камінь, зрозуміло, відкотився від входу до гробниці. Ті забобонні сирійські боягузи втекли з вартового посту і вже не наважуються повертатися. Їх треба негайно розшукувати за дезертирство. Вони заслуговують на якнайсуворішу кару.
Він обернувся до мене й пояснив:
— На кін поставлено честь легіону, і через те я вже не довіряю нікому, хто має свій інтерес у цій справі. Я не хочу прикрашування і виправдування — мені потрібний безсторонній свідок. Ти, Марку, — розсудливий чоловік і досить знаєш закони. Візьми з собою Аденабара й отих обох вояків. Крім того, візьміть хоч і цілу когорту для вашої безпеки, щоб ви могли обступити те місце та припильнувати, аби й оті двоє не втекли. Подивися, що там сталося, і приходь розповідати мені.