Пишу я так відверто ще й тому, що в наш час ніхто вже не в змозі зберегти щось у таємниці. Навіть найтаємнішу розмову можна підслухати і дати знати комусь про її зміст, і нема такого листа, якого б не прочитали і в разі потреби не переписали собі. Адже ми живемо в добу недовіри. Тому я дійшов висновку, що найкращий спосіб уберегтися — це відверто усе казати й писати точнісінько так, як сам думаєш.
Завдяки заповіту, про який ти знаєш, я досить багатий, щоб удовольнити найвишуканіші свої потреби, але не настільки багатий, щоби був сенс мене утискувати. З огляду на своє походження я не можу, та й не хотів би, навіть якби міг, намагатися стати на державну службу. Такої честолюбності в мені немає.
Зорі показали на схід. Ти намовила мене поїхати з Рима, щоб позбутися мене, підступна Тулліє, бо я став для тебе прикрістю. Мабуть, із зухвальства я заприсягнувся, що відшукаю майбутнього світового правителя, адже йому вже давно на часі з’явитися. Я серед перших став би поряд із ним, зголосився би йому в слуги й діставав би за це платню, щоб колись бути гідним стати твоїм четвертим чи п’ятим подружжям. Як же ти, певно, сміялася з мене подумки!
Можеш не турбуватися. Цей намір — теж не причина, щоби хтось мене утискував. Про світового правителя нема ні чутки, ні вістки. Якби була якась ознака, в Александрії про неї би знали — в цьому центрі світу, в осередку балаканини, філософії та інтриганства. До того ж Тиберію й самому відомо про зустріч Юпітера із Сатурном тридцять сім років тому. Той, чиє ім’я в листі не варто називати, теж про все знає. Проте він твердо вірить, що зі сходу не постане світового правителя.
Тулліє, кохана моя, я добре знаю, що дослідження пророцтв є для мене лише замінником того, чого я не можу здобути, лише втечею, щоб думати про щось, окрім тебе. Коли я вранці прокидаюся, ти — перша моя думка, коли ввечері засинаю, ти — остання для мене думка того дня. Я бачу сни про тебе і не сплю ночами через тебе. Сувій не замінить чоловікові жінку, яку він кохає.
Від пророцтв я перейшов до вивчення священних юдейських книг. В Александрії орудує такий собі Філон, філософ-юдей, який тлумачить ті рукописи так само алегорично, як греки та римляни — Гомера. Він уважає, що так він робить вірування юдеїв зрозумілим за допомогою грецької філософії.
Юдеїв та їхнє вірування ти знаєш. Ну, вони й у Римі відособилися від інших і не жертвують римським богам. Багато хто боїться їх через це. Немало вже є родин, у яких сьомий день — це день відпочинку за юдейським звичаєм. Одначе більшість гордує ними, бо в них лише один бог, і той бог, як відомо, навіть не має ідола.
Так чи так, а в їхніх священних книгах від найдавніших часів збереглося живуче пророцтво про майбутнього світового владаря. Пророки їхні повторюють це без угаву, тому це пророцтво збереглося найкраще з-поміж пророцтв усіх народів. Майбутнього світового владаря вони називають Месією. Коли він здобуде владу, юдеї пануватимуть світом. Таку зухвалість можна трактувати як витвір народного мрійництва. Настільки прикрі й ганебні часи пережив цей народ. Рабство в Єгипті й схоже рабство у Вавилоні, поки перс не дозволив їм повернутися на рідну землю. Та й храм їхній чимало разів нищили. Востаннє його спалив Помпей, хоч і не бажаючи цього. Вони відрізняються від інших народів ще й тим, що в них лише один храм. Він стоїть у їхньому священному місті Єрусалимі. Синагоги, що їх вони мають у всіх містах світу, — це не храми, а кімнати для зібрань, де вони голосно співають тексти зі священних рукописів і пояснюють їх одне одному.
За оте пророцтво, що з-поміж них народиться цар світу і що завдяки ньому вони колись пануватимуть світом, багато хто їх ненавидить. Тому вони вже не вихваляються пророцтвом на повен голос, а воліють не розголошувати його, відмежовуючись від інших народів.
Утім, вони його й не таять. Їхні книжники, коли помічають прихильність чужинців, залюбки допомагають їм зрозуміти юдейські священні рукописи. Принаймні в Александрії. Деякі книжники, зокрема Філон, тлумачать пророцтво про Месію алегорично. Проте мене запевняли, що його треба розуміти буквально. Якщо чесно, слід, мабуть, з самого дитинства виростати в їхньому віруванні, щоб по-серйозному вірити тим суперечливим рукописам. А втім, порівнюючи всі плутані пророцтва, мушу визнати, що в юдеїв воно таки найясніше.