— Власне… — і знову повторив: — Власне… — Але слова застрягли йому в горлі.
— Пане, — розпочав я, проте Пилат жестом змусив мене замовкнути й оголосив рішення:
— Я вислухав свідчення цих вояків, яким можна довіряти, і маю вагомі причини думати, що вони щиро розповіли правду. Їхнє свідчення задовольняє також і наших юдейських друзів, і ті не вимагають для них кари. То чого ж мені втручатися у внутрішні дисциплінарні справи легіону? Я все правильно сказав?
Старці-юдеї завзято мовили в один голос: «Ти все правильно сказав». А вартівники затупотіли ногами й вигукнули: «Ти все правильно сказав! Нехай благословлять тебе римські боги й наші власні боги всіма гараздами!»
Проконсул закінчив так:
— Отже, я завершив розгляд справи, і на цьому все. Якщо хтось має якісь зауваги, нехай говорить тепер, а не опісля.
— Дозволь мені сказати, — попросив я, бо це судове блазенство здалося мені радше сценою з оскської п’єси, ніж дійсністю.
Пилат удав здивування, обернувся до мене й запитав:
— А ти що, теж був присутній при цьому і бачив, що сталося?
— Звісно ж, ні, — мовив я. — Цього я не стверджую, але ти сам послав мене у свідки, щоб я перевірив, що сталося.
— Ти нічого не бачив, — відрізав проконсул. — А ці вояки бачили. Тож помовчуй про те, чого не розумієш. Посилаючи тебе, я гадав, що вояки дезертирували і честь легіону опинилася під загрозою. Але ось вони стоять переді мною лагідні, мов вівці, й відверто зізнаються в усьому.
Він із глузливою повагою підвівся з сидіння, щоби продемонструвати юдеям, що йому набридло їхнє товариство. Вони подякували йому й вийшли. Коли вони зникли в арці, вартівники теж намірилися йти, але проконсул безжурно ворухнув рукою й звелів:
— Е, не йдіть іще. — Звертаючись до командира гарнізону, він зауважив: — Із твого похмурого лиця я бачу, що скарбничий первосвященника не вважав за потрібне запевнитися у твоїй дружбі. Втручатися у дисциплінарні справи легіону — це не моє, як я вже сказав. Атож, я помилував цих вояків, але це не заважає тобі муштрувати їх так, як ти вважаєш за потрібне для збереження дисципліни. Як на мене, ти цілком можеш посадити їх наразі під арешт, щоб вони поміркували, що ж, власне, відбулося.
Напівголосом він додав:
— Крім того, ніщо не заважає тобі перевірити, скільки грошей дав їм синедріон в заставу їхнього правдолюбства.
Похмуре лице командира гарнізону пройнялося веселою усмішкою, він дав наказ, і вартівників було роззброєно до того, як вони встигли якось помітити, що ж з ними сталося, їх завели до арештантського підвалу, і командир сам попрямував слідом, щоб мати певність, що його не обдурять, коли рахуватимуть гроші.
Коли він вийшов, проконсул усміхнувся сам до себе і звелів:
— Аденабаре, ти й сам сирієць. Піди з’ясуй, що ж ті пройдисвіти справді бачили.
На негнучких ногах він піднявся сходами і вельми приязним жестом запросив мене прямувати слідом. Я ввійшов за ним до його службового покою. Він звелів усім решта вийти, із зітханням сів, помасував коліна, дозволив і мені сідати й попросив:
— Кажи. Я бачу, що тебе аж розпирає з бажання говорити.
Неуважно він вийняв шкіряну калиту, рвучко роздер запечатану шнурівку і почав перебирати справжні тиберійські золоті монети між пальцями.
— Пане, — сказав я, поміркувавши, — я не знаю, чому ти діяв щойно так, як діяв, але припускаю, що в тебе є на те причини. Я некомпетентний оцінювати вжиті тобою заходи на посту римського урядовця.
Він подзенькав золотими монетами в руці й мовив:
— Я вже щойно пояснив, що маю на це вагомі причини, найвагоміші в світі, якщо тільки світ лишатиметься ось таким. Ти сам знаєш, що цензори й дихнути не дають прокуратору. Більше не виходить збагачуватися у провінціях, як колись, за часів республіки. Але якщо юдеї силоміць, просто з приязні, пхають і пхають мені дарунки, я був би дурний, якби їх не брав. Мені треба думати про старість. Я ж не з заможних, а Клавдія ретельно керує власним майном. У тебе самого, як відомо, стільки коштів, що ти напевно не заздриш мені за те, що мені дарують.
Я, звичайно, не заздрив йому ні за що, але свідомість моя була настільки сповнена побаченого, що я вигукнув:
— Ти сказав: якщо тільки світ лишатиметься ось таким. Я вже не думаю, що світ лишатиметься ось таким, адже розіп’ятий тобою юдейський цар воскрес із мертвих. Землетрус відкотив камінь від входу до гробниці, й цар вийшов із неї крізь полотно і хустку, хоч би що там брехали легіонери й казали юдеї.
Пилат пильно дивився на мене і таїв свої думки. Я розповів, про що довідалися ми з Аденабаром, обстежуючи місце перед гробницею, і що саме ми на власні очі побачили в ній.