— Не порушуючи цілості плащаниці, яка злиплася докупи! — вигукнув я. — Щоби це приховати, старці-юдеї в нестямі пороздирали її. Інакше ти на власні очі міг би переконатися, що він, як і обіцяв, воскрес на третій день і вийшов із гробниці. Аденабар засвідчить тобі те саме, що й я.
Понтій Пилат із неприхованою глузливістю посміхнувся й зауважив:
— Ти справді гадаєш, що я би спустився до того, щоб самому йти у гробницю підглядати юдейські фокуси? — Сказав він це з такою жалісливістю, що на якусь хвилину я засумнівався в тому, що засвідчили мої очі, і пригадав собі всілякі бачені мною єгипетські штуки, якими дурять простолюд.
Проконсул запхав гроші назад до калити, затягнув шнурівку й відкинув калиту від себе, аж вона дзеленькнула. Серйознішаючи, він повів далі:
— З другого боку, я добре розумію, що вартові брешуть і зліпили цю історію, підкуплені юдеями. Легіонер не засинає на посту, коли охороняє печатку свого легіону. Сирійці взагалі такі забобонні й так бояться темряви, що навряд чи вони наважилися би спати. Мабуть, землетрус розкрив вхід до гробниці, як ти й гадаєш, але що сталося потім — це я хочу знати.
Спираючись ліктями на коліна, він поклав худе підборіддя на руки і втупився поперед себе.
— Звісно ж, він і на мене справив глибоке враження, той юдей-цілитель, — визнав він. — Глибше враження, ніж ти собі думаєш, та й Клавдія. Але цілителів, пророків і месій в Юдеї і раніше бувало. Вони баламутили люд і спричиняли заворушення, поки їх не знешкоджували. Але той чоловік був не підбурювачем народу, а покірним чоловіком, аж мені було важко дивитися йому в очі, коли я його допитував. Зауваж, що я мав нагоду допитати його віч-на-віч, не при юдеях. Згідно з позовом юдеїв, він називав себе царем і цим ставав проти кесаря. Проте цілком очевидно, що царювання це він сприймав лише алегорично, і, як мені відомо, він навіть не заперечував, що платить податок римлянам. Його царство було не з цього світу — так він мені сказав, — а ще казав, що народився і прийшов у світ, щоб засвідчити правду. Звичайно, це зворушило мене, хоч я нечулий чоловік. Але ж софісти ще давно довели, що у світі немає ніякої абсолютної правди, а всі правди відносні між собою. Я, власне, й спитав його — а що таке правда? Однак на це він або не зміг, або не захотів відповісти.
— Ні, нічого поганого я в тому чоловікові не знайшов, — вів далі Пилат, поринувши в думки. — Радше він, побитий юдеями, перебуваючи в кепському стані, здався мені найбезневиннішим, по-величному найпокірливішим чоловіком, якого я будь-коли зустрічав. Він не боявся мене, навіть не захищався. У ньому була сила. Я би сказав, що в певному сенсі я почувався слабшим від нього, хоч я проконсул. Але то не було принизливе почуття. Радше я би сказав, що мені стало добре, коли я звертався до нього, а він лагідно мені відказував. Він не захищався і не задирався.
Пилат здійняв на мене очі, знову всміхнувся і примирливо сказав:
— Я волію розповісти це тобі, щоб ти не судив мене несправедливо. Я бажав йому добра, але політичні обставини попросту склалися проти нього. Його годі було врятувати, бо сам він і пальцем не ворухнув заради себе. Навпаки, здавалося, наче він лише чекав і сам наперед відав про свою долю.
Обличчя Пилата потвердішало, він знову недобре втупився в мене і закінчив, кажучи:
— Винятковий чоловік, може, й святий чоловік, скажімо так, але, Марку, він усе ж не був богом, не фантазуй такого. Чоловік він був, жива людина, як і інші. Ти сам на власні очі бачив, як він умирав людською смертю. Навіть фурії не переконають мене, що тіло воскресає з мертвих чи безслідно зникає з полотна. Усе в цьому світі має природне і зазвичай дуже просте пояснення.
Так він говорив до мене, позаяк усе це безперервно мучило його, і він, бувши римським намісником, хотів дотримуватися беззаперечних фактів. Він мусив. Це я зрозумів і не сперечався з ним, а насуплено мовчав. Згодом я про це пожалкував, бо якби я розпитав його, то в таку хвилину самоспоглядання він би напевно залюбки розповів мені все, що сталося на допиті й що йому сказав назарянин.
За якийсь час до службового покою прийшов Аденабар. Проконсул кивнув йому і звелів: — Розказуй.
Аденабар, почуваючись ні в сих ні в тих, потер руку об руку й запитав:
— Пане, що саме ти хочеш, щоб я розказав?
Пилат гримнув:
— Це вже не судовий допит, а довірча розмова в чотирьох стінах. Я не кажу тобі: розповідай правду, бо про правду ми всі знаємо небагато. Просто розкажи, що саме ті вояки, на їхню думку, справді бачили.