Я зазначив про дошкульний східний вітер, з якого в мене розболілася голова, і про те, що малоприємно прокидатися раннього ранку від землетрусу і від гримотіння, коли падають щити.
Ще завзятіше він заступався за своє місто і твердив:
— На те, що земля там пару разів трошки задвигтіла, не варто зважати. Адже це не завдало жодної шкоди. Якби ти мешкав тут, у кращій частині міста, навряд чи ти взагалі помітив би те, що сталося вранці. Самому мені навіть не хотілося вставати з ложа, але, можливо, в районі фортеці Антонія й справді було щось серйозніше.
Я збагнув свою неввічливість, але хотів перевести розмову на Ісуса Назарянина і зауважив, удаючи неласкавість:
— Та й царя свого ви розіпнули на хресті саме коли я в’їжджав до міста, і не сказати, щоб то було приємне видовисько.
Аристен спохмурнів, але далі поплескав у долоні, звелів принести медовиці з тістечками і сказав:
— Але ж дивний ти мандрівник, що знаходиш лише неприємне у цьому єдиному в світі по-справжньому священному місті. Ну, сідай, будь ласка, і дозволь тобі дещо пояснити, бо ти, як видно, не знаєш, що кажеш. Ми, юдеї, схибнуті на священних рукописах і передбаченнях пророків, але ж це зрозуміло, адже наше вірування — найдивовижніше в світі, а наша історія — неймовірна. З усіх народів світу тільки ми поклоняємося єдиному Богові, який не дозволяє нам інших богів, а з усіх земель світу тільки ми тут у Єрусалимі маємо єдиний храм, у якому поклоняємося нашому Богові за законами, визначеними Ним самим і переданим через великого вождя нашого народу.
Він усміхнувся і запропонував мені взяти чару з вином і скуштувати тістечок, однак не подавав чари власноруч, і я примітив, що його й мої тістечка лежали на різних тарелях. Він простежив за моїм поглядом і реготнув:
— Ти помічаєш, що я юдей і марновірний. Але я лишень через слуг не п’ю з тобою з однієї чари і не кладу пальців на той самий таріль, що й ти. Не думай, ніби я вважаю себе кращим від тебе. Адже я освічений чоловік і порушую закон різним штибом, хай і намагаюся позірно його дотримуватися. О, в нас є фарисеї, які роблять власне життя й життя всього народу нестерпним зі своїми фанатичними вимогами виконувати давні перекази аж до останнього слова. Це така суперечність між нами. Закон тримає наш народ укупі. Однаковий в усіх містах світу закон тримає юдеїв укупі й запобігає змішуванню їх з іншими народами. Інакше цей народ, що зазнав єгипетського і вавилонського рабства, вже б давно зник з-поміж народів. Сам я культурна людина і в серці своєму грек, і я не можу визнати, що буква зв’язує дух, хоча в разі потреби дам порубати себе на шматки за нашого Бога і наш храм. Наша історія доводить, що ми, юдеї, — богообраний народ, але, певна річ, недурна людина розуміє, що їдження й пиття, миття рук і очищення посуду небагато важать поряд із незбагненною славою нашого Бога. Але мудровані звичаї і традиційні приписи, обрізання і освячення Шабату й усе решта, що занадто важко пояснити чужинцеві, тримають наш народ укупі в цьому маленькому краї між сходом і заходом, щоб ми не змішувалися з іншими народами, а були готові й угодні, коли Месія прийде на землю і започаткує тисячолітнє царство.
Він поглянув на мене і квапливо зауважив:
— Таке віщують наші пророки, але ти аж ніяк не сприймай буквально чи бодай як політичну мрію те, що юдеї під проводом Месії колись правитимуть світом. Вся річ у тім, що простий народ, плебеї, як, мабуть, сказав би ти, римлянин, ладні мріяти. Усій нашій юдейській вдачі притаманно ревно щось обстоювати. Тому в нас з’являється один месія за одним, щоби спробувати щастя, — і нема такого поганенького дивотворця, щоб довкола нього не гуртувалися прості люди, якщо тільки йому не бракує упевненості в собі. Можеш не сумніватися, що ми, юдеї, відрізнимо справдешнього Месію від облудного, коли і якщо він прийде. В цьому ми маємо досвід. Наш макавейський цар звелів розіпнути три тисячі фанатичних святенників. І що, ти жалітимеш того єдиного, який переконував народ, що він цар і Месія?
Я пив медовицю і їв тістечка, доки він казав усе це. Вино весело вдарило мені в голову, і я й собі зі сміхом мовив:
— Ого, який словесний потік і піднесення, якщо все це справді таке малозначне, як ти стверджуєш!
Він запевнив:
— Повір мені, месії приходять і відходять, а наш Бог лишається на віки вічні, і храм довіку збиратиме юдеїв. Недарма ми вдячні римлянам, які визнають наше особливе становище між народами завдяки нашій релігії і дозволяють нам самим правити собою. І кесар Авґуст, і кесар Тиберій були і є прихильними до нас і дослухаються до наших скарг, тож наше становище усталилося. По суті, коли Рим панує над світом і цивілізує його, наше становище краще, ніж якби нам як незалежній державі доводилося витрачати кошти на утримання регулярної армії та безперервні війни із заздрісними сусідами. Так ми маємо немовби точку опертя і поборників у кожному значущому місті світу, навіть у Галлії та Британії і на скіфських берегах, бо і варварські народи шанують наші купецькі здібності. Я й сам для розваги практикую возіння фруктів та горіхів до Рима. Мені лише прикро, що судновласники з нас ніякі, бо ми, юдеї, з тієї чи тієї причини не довіряємо морю. Ну, кожен праведний юдей, якщо тільки може, їде приносити жертву до храму. Завдяки цим привезеним жертовним дарам у нашому храмі з’являються нові й нові багатства. Тобто ти розумієш, що ми не можемо собі дозволити, щоби мрії про царя збурювали народ.