Юдейські книжники в Александрії — вільнодумці, і, безперечно, серед них є справжні філософи, які погоджуються навіть трапезувати з чужинцем. З одним таким книжником я потоваришував і пив із ним нерозведене вино. Таке буває в Александрії. Захмелівши, він із запалом говорив мені про майбутнього Месію і світове панування юдеїв.
Щоби довести, наскільки буквально юдеї, аж до правителів, вірять у пророцтво про Месію, він розповів, що їхній великий цар Ірод за лічені роки до своєї смерті звелів убити всіх хлопчиків цілого міста. А все тому, що деякі халдейські мудреці, прямуючи за зіркою, подалися до того міста в Юдеї і безневинно запевняли, що там народився майбутній цар. Ірод хотів зберегти царювання за своєю династією. Судячи з оповіді, він був таким самим недовірливим, як і один відомий стародавній правитель, який на старості усамітнився на острові.
Ти розумієш, Тулліє, що я захопився цією жорстокою оповіддю. За роком смерті царя Ірода мені легко було полічити, що смертовбивство сталося саме в той час, коли зійшлися Сатурн і Юпітер. Оповідь свідчить, що небесна констеляція породила неспокій серед юдеїв та східних мудреців точнісінько так само, як і на Родосі та в Римі.
Я спитав:
— Отже, ти гадаєш, що майбутнього Месію вбили в колисці?
Молодий юдейський книжник засміявся з мокрою від вина бородою і мовив:
— Хто може вбити Месію? Ірод був хворий, і в нього потьмарився розум.
Але він і сам злякався, роззирнувся й додав:
— І все ж ти не думай, що Месія народився тоді. Дату не повідомлено. Ми би про нього напевно вже чули. До того ж у кожному поколінні народжується якийсь неправдивий Месія і спричиняється до неспокою серед простого люду в Єрусалимі.
Проте ця думка муляла його, і коли ми випили ще вина, він значуще сказав:
— За часів Ірода багато хто втік з Єрусалиму та з інших країв до Єгипту. Чимало лишилося тут, але не один із них повернувся по смерті Ірода і замешкав на старому місці.
— Ти хочеш сказати, — спитав я, — що народженого Месію заховали в Єгипті від Іродового гноблення?
Він мовив:
— Я — садукей. — Цим він хотів показати, що він світський чоловік і не надміру скутий юдейськими традиціями.
— Тобто я скептик, — вів він далі. — На відміну від фарисеїв, я не вірю в невмирущість душі. Коли хтось помре, він лежить і його більш нема. Так написано. Позаяк ми живемо лише цей раз у світі, розумно буде мати з нього радість. Наші великі царі нічого собі не відмовляли, хоч надмірна насолода життям урешті зробила мудрого Соломона похмурим. Але закуток дитячої побожності криється і в найученішій людині. Особливо коли п’єш нерозведене вино — що теж є гріхом, — віриш у те, в що не повіриш на тверезу голову. Тому ось тобі казка, яку мені розповіли, коли я набув повноліття у дванадцять років.
Він розказав:
— У наш день відпочинку нікому не вільно виконувати роботу руками. За часів царя Ірода з юдейського Вифлеєму втік старий ремісник зі своєю молодою дружиною і новонародженим хлопчиком. У Єгипті вони оселилися посеред бальзамових садів. Ремісник заробляв собі на хліб працею рук, і ніхто не міг про них сказати нічого поганого. Аж якось у Шабат юдеї села заскочили трирічного хлопчика на тому, що він виліплював із глини фігурки ластівок. Вони привели його матір, адже хлопчик порушував закон і Шабат. Але він подмухав на глиняних пташок, і ті спурхнули, перетворившись на живих ластівок. Невдовзі по тому родина кудись зникла з тієї місцини.
— Ти хочеш сказати, — спантеличено запитав я, адже не вважав його марновірною людиною, — ти хочеш сказати, що я маю повірити оцій дитячій вигадці?
Він заперечливо похитав головою і втупився перед собою опуклими юдейськими очима. Він був гарний і гордий чоловік, як і багато юдеїв з давніх родів.
— Та ні, я не про це, — запевнив він. — Просто мені здається, що виникнення такої дитячої казки свідчить про те, що сюди, до Єгипту, за Ірода втекла якась особливо праведна родина — або ж така, що привернула увагу людей чимось іншим, попри зовнішню скромність. Якщо спробувати раціонально пояснити появу цієї легенди — можливо, мати заступилася за маленького порушника Шабату такими слушними словами з посиланням на рукописи, що це закрило роти обвинувачам. Але саме роз’яснення, можливо, було таким складним, що його вже забули. Адже за допомогою наших рукописів можна довести будь-що. Після того як родина зникла так само таємно, як і прибула з Юдеї, люди підправили цей випадок, щоб його могла зрозуміти дитина.