Коли я повернувся до фортеці Антонія, мені повідали, що Клавдія Прокула вже неодноразово посилала по мене. Я квапливо пішов у вежу до її покоїв. Вона була вже в ложі, але вдяглася в тоненьку шовкову сукенку, накинула на плечі плащ і вийшла на розмову зі мною разом із компаньйонкою. Очі в неї лячно блищали. Зморшки на блідому обличчі розгладилися. Судячи з усього, вона була у стані екзальтації.
Обіруч вона вхопила мене за руки й вигукнула:
— Марку, Марку, він воскрес із мертвих, той юдейський цар!
Я роздратовано запитав:
— А хіба проконсул не казав тобі, що його учні вночі викрали його тіло з гробниці? Про це складено публічний протокол зі свідченнями шістьох легіонерів.
Клавдія Прокула емоційно тупнула ногою і гукнула:
— Ти гадаєш, що Понтій віритиме чомусь іншому, крім своєї калити із грішми, своєї вигоди? Але я маю подружок у Єрусалимі. Ти ще не чув, що одна його послідовниця, з якої він вигнав був сімох бісів, пішла до гробниці на світанку? Гробниця була порожня, однак усередині неї жінка побачила янгола в білій, мов світло, одежі й із вогненним, мов вогонь, обличчям.
— У такому разі, — неласкаво мовив я, — біси, очевидно, повернулися в ту жінку.
І я подумав, пригнічений: у що ж я ув’язався? У мене що, так потьмарився розум, що я подумки змагаюся з жінками, пройнятими мареннями?
Клавдія Прокула образилася і була гірко розчарована.
— І ти, Марку, — повинуватила вона і захлипала. — Я гадала, що ти на його боці, й чула, що ти заходив у гробницю і бачив, що вона порожня. Ти що, більше віриш Понтію Пилату і підкупним воякам, ніж тому, що засвідчили твої власні очі?
Я розм’як, бо коли вона плакала, її екзальтоване обличчя палало в моїх очах, і я б залюбки втішив її. Проте я розумів, що буде небезпечно звіряти побачене мною у гробниці пойнятій фанатизмом жінці. Я вважав, що марення єрусалимок про воскресіння, видива і янголів лише стають у пригоді синедріону й роблять усе це ще менш правдоподібним.
— Не журися, Клавдіє, — попросив я. — Ти знаєш, що я переситився вченням кініків. Тому мені важко повірити в щось надприродне. З другого боку, я не хочу нічого категорично заперечувати. То хто твоя свідчиця, і як її звати?
— Її звати Марія, — натхненно пояснила Клавдія Прокула, щоб упевнити мене. — Це звичайне юдейське ім’я, але ця Марія родом із Магдали, яка лежить на березі Галілейського моря. Вона заможна жінка і знана голубівниця. З її голубників щороку надходять тисячі безвадних голубів на жертвування до храму. Щоправда, вона втратила репутацію, коли в неї вселилися біси, але по тому як Ісус Назарянин уздоровив її, вона геть змінилася і прямувала за вчителем, куди б він не йшов. Я зустріла її під час відвідин моєї родовитої подружки-юдейки, і вона справила на мене глибоке враження, розповідаючи про свого вчителя.
— Мені би слід почути розповідь з її власних вуст, щоб я міг повірити, — зазначив я. — Може, вона просто пристрасна сновидиця, яка хоче за всяку ціну привернути до себе увагу. Як тобі здається — я можу з нею зустрітися?
— А бачити сни — це щось зле? — заперечила Клавдія Прокула. — Мене саму сни мучили так по-страхітливому, що я застерігала свого чоловіка, щоб він не ухвалював вирок праведнику. Серед ночі мене сповістили, що його ув’язнено, і пильно попросили мене вплинути на мого чоловіка, щоб він його не засудив. Але побачені мною сни подіяли дужче, ніж таємна звістка. Я й досі вважаю, що мій чоловік зробив найдурнішу справу в своєму житті, віддавши його на розпинання.
— Як тобі здається — я можу зустрітися з тією Марією? — вперто запитав я. Клавдія Прокула почала пояснювати:
— Чоловіку не годиться заговорювати з юдейською жінкою, а чужинцю — і поготів. Я навіть не знаю, де вона. Визнаю, вона ладна пройматися захопленням. Можливо, в тебе, недовірливого чоловіка, складеться про неї хибне уявлення, якщо ти з нею зустрінешся. Але це не заважає мені вірити її розповіді.
Утім, піднесення у Клавдії Прокули почало згасати.
— Якщо я часом зустріну ту Марію з Магдали, — запитав я ще раз, — можна, я пошлюся на тебе і попрошу її довірливо розповісти, що вона бачила?
Клавдія пробурмотіла, що чоловік усе одно ніколи не може здобути у жінки такої довіри, як інша жінка, і що чоловік узагалі ніколи не в змозі по-справжньому зрозуміти жінку. Проте знехотя їй довелося пообіцяти, що я маю право послатися на неї, якщо натраплю десь на Марію.