— Але якщо ти завдаси їй будь-яких прикрощів чи неприємностей, — пригрозила вона, — ти мені за це відповіси.
На цьому наша розмова скінчилася, хоч Клавдії Прокулі, мабуть, здавалося, що вона спонукає мене надихнутися разом із нею і повірити у воскресіння юдейського царя. До певної міри мені доводиться в це вірити — після того як я на власні очі побачив нерозвите полотно в порожній гробниці. Але я хочу дослідити це все розсудливо.
Четвертий лист
Марк — Туллії.
Розповідаю далі все по порядку, що зі мною відбулося.
Фортеця Антонія похмура й тісна. Я не хотів більше там мешкати під постійним наглядом. Та й проконсул готувався до повернення до Кесарії, свого резидентського міста. Я подарував йому на щастя єгипетського жука, а Клавдії Прокулі — александрійське люстро. Повернутися я пообіцяв через Кесарію. Цього зажадав від мене Понтій Пилат, бо він не хоче відпускати мене з Юдеї, не допитавши мене спершу. Клавдія Прокула теж заприсягла мене розповісти їй згодом усе, що дізнаюся про воскреслого.
Командирові гарнізону я подарував чималеньку суму, щоб лишитися із ним у добрих стосунках і щоб у разі потреби дістати пристановище у фортеці. Але я вже примітив, що в Єрусалимі мені не загрожує жодна небезпека, якщо тільки я шануватиму юдейські звичаї і не дратуватиму людей своїми власними.
До центуріона Аденабара я почуваю справжню приязнь. За його рекомендацією я влаштувався не у великому заїзді, а в покої його знайомого, дрібного крамаря-сирійця, поблизу палацу Хасмонеїв. Змолоду я знаю сирійські звичаї та богів і знаю, що вони полюбляють делікатеси, тримають кімнати в чистоті і є чесними в усьому, крім обміну грошей.
Сам крамар мешкає з родиною на першому поверсі й виставляє на весь день прилавок на вулицю перед будинком. Зовнішніми сходами я маю змогу вийти просто на дах, тож я можу іти собі й приходити, коли заманеться, і приймати гостей без будь-чиїх розпитів. На цій перевазі покою наввипередки наголошували і Аденабар, і його друг крамар. Дружина і донька крамаря подають їжу мені до кімнати і стежать, щоб у глеку, почепленому там на гачок, постійно була свіжа вода. Ну а сини навперегін бігають виконувати мої доручення і купувати мені вино, фрукти й будь-що, чого я часом потребую. Ця родина, маючи задовільний прожиток, рада, що я оселився в них за плату після того, як закінчилися свята і з міста роз’їхалися мандрівники.
Призвичаївшись до нової оселі, я почекав, щоб запалилися зорі, а тоді спустився зовнішніми сходами на вулицю. Никодимова гончарня — це настільки відоме місце, що я знайшов його без великих зусиль. Брама там була прочинена, і, зайшовши на подвір’я, я зустрів у темряві слугу, який тихо запитав:
— Ти той, на кого чекає мій господар?
Сходами він завів мене на дах, і юдейське зоряне небо було таке яскраве, що він міг не світити мені. На даху я побачив підстаркуватого чоловіка, який сидів на подушках. Він дружньо привітався зі мною і спитав:
— Це ти — той, хто шукає Бога, той, про кого сповістив мене банкір Аристен?
Він запросив мене сідати поруч із ним і відразу почав монотонним голосом розповідати мені про Ізраїлевого Бога. Почав він зі створення неба і землі й устиг дійти до того, що Бог створив людину із земного пороху за своїм образом, коли я нетерпляче перервав його і мовив:
— Ізраїльський учителю, це все я чув і сам читав по-грецькому у ваших священних книгах. Я прийшов до тебе, щоб ти розповів про Ісуса Назарянина, юдейського царя. Це ти, напевно, знаєш, адже приймаєш мене у себе на даху в темряві.
Никодим сказав тремтливим голосом:
— Його кров — на мені й моєму народові. Я мучуся і до смерті пригнічений через нього. Те, що він став учителем, — то було від Бога, адже ніхто не міг би творити такі чудеса, якби його не прислав Бог.
Я мовив:
— Він був більше, ніж учитель. Я й сам тремчу в глибині душі через нього, хоч я чужинець. Ти, напевно, знаєш, що він встав із могили, хоч ти сам був там, загортав його у полотно і закривав у гробниці до настання вашого Шабату.
Никодим здійняв обличчя до небесного зоряного світла й жалібно вигукнув:
— Я не знаю, чому вірити!
Я показав на зоряне небо і спитав:
— Чи був він зоряним хлопчиком, про якого пророкували?
Никодим сказав:
— Не знаю, я вже нічого не розумію і не гідний бути ізраїльським учителем. Мене ввели в оману в синедріоні запевненнями, що з Галілеї пророка не з’явиться. Це правда. В рукописах нічого не сказано про Галілею. Але його мати, яку я зустрів аж тепер, запевняє, що він народився в юдейському Вифлеємі за часів лихого Ірода. Рукописи доводять, що спаситель прийде з Вифлеєма-Ефрати. Я без кінця досліджую рукописи. Усе, що про нього пророкували, справдилося, і навіть те, що йому не поламали кісток.