Співучим голосом він почав повторювати пророцтва і перекладав їх мені. Повторював-повторював, аж я знову знетерпеливився і сказав:
— Справджуються передбачення ваших пророків чи не справджуються — мені це нічого не каже. Для мене питання лише у тому, воскрес він чи ні. Якщо він устав з могили, він — більше, ніж цар, і таких, як він, раніше не бувало на світі. Я не хитрую і не влаштовую тобі пастки, адже жодна людина вже не може йому нашкодити. Відповідай мені. У мене аж серце тіпається, так я хочу знати правду.
Никодим із ваганням зізнався:
— Мені розповіли, але я не знаю, чому вірити. Учора ввечері його учні зібралися за замкненими дверима, бо вони бояться утисків. У всякому разі більшість учнів на тому зібранні дуже боялися. І тоді розіп’ятий Ісус явився поміж них і показав їм рани на руках, ногах і в боці. А ще він дмухав на учнів. Потім він зник із кімнати так само, як і з’явився в ній. Так мене запевняли, але цьому дуже важко повірити.
Тіло моє почало труситися в темряві.
— Розкажи мені про його царство, — попросив я. — Що саме він навчав про своє царство?
Никодим розповів:
— Я подався на зустріч із ним таємно, після того як він на Песах уперше прийшов до Єрусалиму і очистив храм. Я не можу забути, що він мені казав, хоч тоді я не розумів сказаного, та й досі ще не розумію. Він промовляв, що людина не може побачити царство, якщо не народиться знову.
Я відразу пригадав орфіків та піфагорійців і їхні вчення, а також філософів, які запевняють, що людина народжується знов і знов — так, як це визначають її дії, навіть твариною чи рослиною. Мене взяло розчарування, адже це не нове вчення. Одначе Никодим безневинно вів далі:
— Я не погоджувався з ним і запитав: «А як людина, бувши старою, може народитися? Вона не може ввійти назад до утроби своєї матері й народитися знову». Тоді Ісус дав мені ключа і багато разів промовляв, переконуючи: «Хто не народиться з води і духа, той не може ввійти в царство». Воду я розумію, адже багато хто іде до пустельного братства, щоб, молячись, чекати, і по закінченні випробного терміну занурюється в водоймище. Іван теж прийшов із пустелі й занурював людей у воду, доки Ірод Антипа не звелів його вбити.
Я перебив його і зауважив:
— Ті, що посвячуються в таємний ритуал єгипетської Ісиди, довірливо заходять у темряві в глибоку воду, але дужі руки надійно виймають їх із води, щоб вони не втопилися. Це алегоричний таємний ритуал, і тут нічого нового.
Никодим визнав:
— Авжеж, у зануренні в воду нема нічого нового. Але я запитав його, що він має на увазі під народженням із духа. Ось що дослівно сказав мені Ісус, і я це запам’ятав: «Що вродилося з тіла — є тіло. Що вродилося з духа — є дух. Вітер віє, де хоче. Його голос ти чуєш, та не відаєш, звідкіля він приходить і куди він іде. Так буває і з кожним, хто від духа народжений».
Він надовго замовк, і я обдумував його слова. На небі іскрили юдейські зорі, і в темряві я відчував міцний запах вологої глини й пахтіння випалювальної печі. По-таємничому вчення ввійшло в моє серце, хоч я безутішно усвідомлював, що розум мій не може його збагнути. Врешті я тихо спитав:
— І це все, що ти знаєш про його царство?
Никодим поміркував, а тоді розповів:
— Від його учнів я дізнався, що він пішов у пустелю перед тим, як починати навчати. В пустелі він не спав і постив сорок днів, і звідав усі неправдиві видіння та явлення, якими прив’язані до землі сили спокушають постувальника. Спокусник привів його на височезну гору, показав йому всі царства на світі та їхню принадливість і пообіцяв йому панування, якщо він погодиться впасти й поклонитися спокуснику і цим зректися місії, задля якої прийшов у світ. Цю спокусу він поборов. Потім прийшли янголи і служили йому в пустелі. Він повернувся в людський світ, почав навчати і вчиняти дива й зібрав довкола себе учнів. Оце я знаю про його царство. Це не людське царство. Тому було неправильно і злочинно засуджувати його на смерть.
Мене муляли слова про явлення і янголів, адже будь-яка чутлива людина, досить часу не поспавши і постуючи, бачить галюцинації, але вони зникають, коли вона знову поїсть і поп’є й повернеться поміж люди. Я не відступався від Никодима:
— То що є царство?
Никодим голосно застогнав, здійняв руки й вигукнув:
— Як мені знати? Шум вітру я чув. Зустрівши його, я повірив, що в ньому царство зійшло на землю. Багато й іншого він мені говорив. Сказав навіть, що Бог не для того послав свого сина на світ, щоб він світ засудив, — а щоб через нього світ порятувався. Але так не сталося. Його просто розіпнули на хресті, і він помер ганебною смертю. Цього я не можу зрозуміти. Коли його нема, нема і царства.