За хвилину він похилив голову і зазначив:
— І все ж ти мені не вір, бо я можу неправильно щось розуміти. Усе таке бентежне.
І ще він сказав:
— Не давай мені пригнічувати тебе своєю безутішністю. Це та дорога, яка тобі треба, запевняю. Ідучи нею далі, ти не заблукаєш.
Він підвівся і обтрусив плаща.
— Ти, певно, хочеш побачитися з обома моїми сестрами, — висловив він припущення. — Я відведу тебе до них. З твого дозволу, сам я потім вийду звідти. Мені важко бути з людьми.
Напевно, серед людей він почувався радше мерцем, ніж живим. А ще йому нелегко давався будь-який рух, немовби він не зовсім панував над своїм тілом. Гадаю, його відразу можна було б вирізнити з інших людей завдяки його дивності, якби побачити його в чийомусь товаристві, не знаючи нічого про нього наперед. Він не повів мене просто до села, а пішов переді мною до косогору і показав там висічену в камені гробницю, з якої покликав його Ісус Назарянин.
Його з сестрами садиба була заможною. Коли ми крокували, Лазар показував, що в нього двоє віслюків на пасовиську, виноградник, фруктові дерева, а також кури, які скребли землю довкола будинку. Здавалося, він, як і всі сільські мешканці, хотів дати мені зрозуміти, що вони не якийсь там миршавий люд. Усе це було таким затишним, спокійним і справжнім, що в мене не вкладалося в голові, що я крокую поряд із чоловіком, який принаймні сам вірить у те, що воскрес із мертвих.
Однак його воскресіння не є для мене чимось вирішальним, це я вже розумію, а вирішальним є те, чи справді Ісус Назарянин — син Божий і встав із могили. Якщо так, чого ж би він у своєму житті не міг оживити й Лазаря? Так я думав і, думаючи, питав себе: невже я той самий Марк, який навчався в родоській школі, цілими ночами казився на гарячих римських вулицях, безрадісно кохався з чужою дружиною в трояндових гаях Байї, а в Александрії то досліджував пророцтва, то пиячив до світання в поганому товаристві?
Що ж не давало мені спокою і що за юдейські чари заполонили мене, аж я йшов у запорошеному плащі, пропахлий потом, в юдейському селі, поміж курячим кудкудаканням, у пошуках доказів воскресіння, чудес і Бога, який народився людиною на землі, помер і встав із могили, щоби світ змінився? Адже якщо так відбулося, світ уже не може лишатися таким, як досі.
Супроводжуваний Лазарем, я заглянув до великої напівтемної кімнати, в долішній частині якої були селянські горщики й мішки, а також ясла для тварин, а в горішній — якісь меблі. Але будинок мав і інші кімнати, адже, погукавши сестер, Лазар підвів мене до кам’яної лавки перед будинком і запросив сідати. Сам він лишився стояти. Вийшли сестри, за звичаєм затуляючи лиця і спустивши очі додолу. Лазар мовив:
— Це моя сестра Марта, а це — Марія. Питай у них, що хочеш.
Потім він пішов і більше не з’являвся. Привітавшись із жінками, я сказав:
— Я б хотів почути про вчителя, який, як я знаю, відвідував вас, і навіть воскресив вашого брата.
Жінки ніяковіли переді мною і поглядали одна на одну, затуляючи рота полою. Нарешті Марта, старша з них, наважилася сказати:
— Він був син Божий. Якщо хочеш, я можу скликати сільський люд, адже всі бачили, як він звелів відвалити камінь від входу до гробниці й голосним гуканням покликав нашого брата з могили. Брат вийшов, загорнутий у полотно і запнений хусткою, аж люди оніміли й затремтіли з жаху. Але то був наш брат. Ми розвили на ньому полотно і побачили, що він живий. Потім він їв та пив перед очима у всіх, і люди витріщалися на нього, роззявивши рота.
Марія сказала:
— А ще в селі є сліпий, якого він зробив видющим. Хочеш побачити його, щоб повірити?
— Мені розповідали, що він уздоровлював сліпих, а каліки завдяки ньому починали ходити, — пояснив я. — Свідків цього, либонь, стільки, що мені нема чого з ними зустрічатися. Я би волів дізнатися про його царство. Що саме він навчав про нього?
Марія розповіла:
— Він сам наперед знав, що помре, і як саме він має померти, хоч ми цього тоді не зрозуміли. Ожививши нашого брата, він усамітнився в пустелі, бо довкола нього роїлося забагато людей. Але за шість днів до святкування Песаху він повернувся до нас. Коли він їв, я намастила йому ноги й обтерла їх своїм волоссям, щоб показати йому свою повагу, як могла. Тоді він сказав, що це я намастила його на день похорону. Настільки він був певний у своїй смерті. Але чому все мало статися саме так і чому він мусив умерти так по-жахливому, цього я не розумію, і моя сестра теж.