До розмови пристала Марта:
— А як ми могли б зрозуміти, адже ми лише жінки? Кажуть, усе сталося, щоби справдилися рукописи. На свій жіночий розум я, щоправда, не збагну — щó це дає, що справдилися рукописи, адже він був тим, ким був, таким, яким був, і сам власними діями досить свідчив про себе. Але, мабуть, рукописи мали справдитися так по-жорстокому, щоб мудрі чоловіки увірували краще. Бо ж чоловікам дано розум, а нам, жінкам, його недосить дісталося.
— Але що він казав про себе і своє царство? — не відступався я.
Марта попросила:
— Розкажи ти, Маріє, бо ти його слухала. Сама я знаю розповісти про заквашування хліба й печення м’яса, збирання винограду й догляд за фіговими деревами, але взагалі я неосвічена. Я не потребувала слів, щоб повірити, що він був більше, ніж людина.
Поміркувавши, що ж розповісти, Марія почала:
— Ніколи жодна людина не говорила так, як він. Він говорив як той, чия влада. Він сказав, що світлом прийшов на світ, щоб ніхто, хто вірить у нього, не зоставався в темряві.
— А що таке світло і що таке темрява? — нетерпляче спитав я.
Марія похитала головою й мовила:
— Авжеж — як ти можеш зрозуміти, коли сам не чув його навчання? Він казав: «Хто бачить мене, той бачить того, хто послав мене». А ще він казав: «Я — дорога, правда і життя».
Мені здалося, що нарешті я розумію, і я мовив:
— Виходить, шукаючи дорогу, я шукаю його.
Марія жваво закивала головою і здійняла обличчя до мене, у захваті вклякнувши на землю переді мною, не боячись уже мене.
Щоби втлумачити мені, вона спитала:
— Щó здається тобі важчим, сказати якійсь людині: «Гріхи твої прощені», — чи покликати нашого брата Лазаря з могили, в якій він пролежав трупом чотири дні?
Я обміркував її запитання і сказав:
— І те, і те — однаково важке, а на людський розум — неможливе. Як якась людина може простити іншій людині її гріхи? А з другого боку — що таке гріх? Уся філософія врешті-решт учить людину жити правильно, не завдавати навмисної шкоди іншій людині й терпляче дозрівати до смерті. Проте лихих вчинків людина уникнути не може. Вона може лише обмірковувати свої вчинки й вирішувати бути вдруге розумнішою. У цій справі жодна інша людина допомогти їй не може. За свої вчинки кожен мусить відповідати сам.
Але, ще кажучи це все, я відчув повну відсутність втіхи у такій філософії, адже вона була неспроможна позбавити мене пригніченості, як і орфічні чи єгипетські таємні ритуали. Без жодної причини мене час від часу, знов і знов, огортає пригніченість, аж я стаю наче хворий, і життя не дає мені радості. Не розкріпачує мене ні вино, ні тілесна насолода. Пригніченість погнала мене досліджувати пророцтва, щоб я знайшов якусь мету для мого життя. Пригніченість вигнала мене з Александрії — прямувати дорогами Юдеї.
Марія недовірливо всміхнулася і мовила:
— Якщо ти не знаєш, що таке гріх, тобі не потрібна дорога — ти лишишся в темряві. Жодна людина не безгрішна, навіть фарисеї.
Марта сердито зауважила:
— Ох вони й жалюгідні! Вапнують себе на біло, немов могили, але зсередини вони бозна-що. Ой, чудернацький ти, приходьку, коли навіть не знаєш, що таке гріх.
— Ви, юдеї, маєте свої закони, — виправдовувався я. — Ви змалку вивчаєтеся заповідей і знаєте, коли порушуєте їх.
— Він прийшов не на те, щоб засудити людей, — пояснила Марія, наче дурному. — Навпаки, він прийшов визволити нас від влади закону, показавши, що ніхто не може бути безгрішним. Якщо хтось, приміром, просто скаже якесь шпарке слово своєму братові, той матиме довічну муку. Але він нікого не засуджував. Навпаки. Навіть найбільшому грішнику він міг сказати: гріхи твої прощені. Ти правильно зрозумів: такого не може людина сказати іншій людині. Але він сказав. Хіба це не доводить, що він — більше, ніж людина?
Я мав щире бажання зрозуміти, але не розумів.
— Я сам бачив, як він страждає і вмирає, розіп’ятий на хресті, — твердив я. — Він зазнав людської смерті. Бруд і піт текли з нього, пройнятого спазмами, а з його боку збігали кров і вода, коли легіонер проколов йому серце списом. Він не зійшов з хреста. Не з’явилися янголи, щоб покарати його мучителів.
Марія затулила обличчя руками і зайшлася плачем. Марта докірливо подивилася на мене. Певно, я був безжальним, нагадуючи їм так виразно страждання їхнього вчителя. Але я хотів усе з’ясувати.
Урешті Марія пошепки мовила:
— Він прийшов у світ людиною і жив серед нас як людина. Але він учиняв таке, чого не може учиняти людина. Він прощав гріхи тим, хто в нього вірив. Та і з мертвих він воскрес, щоб нам не доводилося журитись за ним. Однак усе це — ще загадка, якої ми не в змозі пояснити.