Він закінчив розмову, кажучи:
— Ох, якби я й досі мав дитячу душу і вірив би рукописам, як дитя! Так було би легше, аніж хитатися на межі двох світів. Греком я ніколи не стану, проте у серці своєму я вже й не Авраамів син.
Назавтра в мене розболілася голова, і я мав кепські відчуття в тілі, але то було не вперше в Александрії. Я провів день у лазні. Після купелів і масажу, гімнастики й доброї трапези мене огорнуло подібне на сон відчуття, немов цей реальний світ віддалився від мене і моє власне тіло стало схожим на тінь. Таке відчуття мені знайоме, і зумовлене воно моїм походженням. Недарма ж мене звати Мезентій. У такому стані людина найчутливіша до сприйняття передвість, хоча водночас їй найважче відрізнити хибні передвістя від справжніх.
Щойно я вийшов із прохолоди лазневої колонної зали, як на мене шугнуло жаром вулиці, а пополудневе сонце вдарило мені у очі, мов блискавка. Мій душевний стан не мінявся. Я никав гомінливими вулицями, не думаючи, куди йду. Ходячи отак на осонні з відсутнім виглядом, я здався котромусь проводирю чужинцем в Александрії; він ухопив мене за полу плаща і заходився велемовно пропонувати відвідати будинки утіх в Канопусі чи Фароський маяк або оглянути бика Апіса в його храмі. Проводир був невідступним, і я не міг його збутися, доки його не урвав чийсь крик. Брудним пальцем він показав на того, хто кричав, засміявся й мовив:
— О, глянь на юдея.
На розі овочевого ринку стояв чоловік у шкіряній одежі. Борода й волосся були в нього кошлаті, обличчя — худе від посту, а ноги — порепані від ранок. Він не вгаваючи монотонно щось викрикував арамейською мовою, закотивши очі. Проводир сказав:
— Ти, певно, не розумієш, що саме він проголошує.
Проте після років, які я замолоду провів у Антіохії, я і розмовляю арамейською, і добре її розумію, як ти знаєш. Тоді я взагалі серйозно планував кар’єру писаря при котромусь східному проконсулі, доки не опинився в родоській школі й не почав краще розуміти, чого хочу в житті.
Себто я добре зрозумів слова, проголошені юдейським сектантом-пустельником. Не вгаваючи, він викрикував захриплим зірваним голосом:
— Хто має вуха, нехай почує. Царство близько. Рівняйте дорогу.
Проводир пояснив:
— Він проголошує пришестя юдейського царя. Отих з потьмареним розумом напливає з пустелі до міста стільки, що поліціянтам ліньки всіх лупцювати. До того ж це добра політика — провокувати сварки поміж юдеями. Доки вони б’ють одне одного киями, ми, гімнасійці, маємо спокій. Нема кровожерливішого народу, ніж юдеї. На наше щастя, їхні секти ненавидять одна одну ще більше, ніж нас, яких вони називають поганами.
Увесь цей час захриплий зірваний голос без угаву вигукував ті самі слова, і вони закарбувалися мені в пам’яті. Він проголошував наближення царства, і я у своєму душевному стані не міг не сприймати цей гук як передвістя для мене. Здавалося, наче всі пророцтва, які я вивчав упродовж зими, в одну мить скинули з себе шати туманних слів і вкоротилися до ясних слів: «Царство близько».
Проводир і далі розбалакував, цупко тримаючи мене за полу.
— Надходить юдейське свято Песах, — розповідав він. — Вирушають останні каравани й кораблі, які повезуть прочан до Єрусалиму. Побачимо, яка ворохобня там знову скоїться цьогоріч.
У мене вихопилось:
— Ох, хотілося б колись побачити священне місто юдеїв.
Проводиря мої слова надихнули так, що він аж зайшовся:
— Розумно чиниш, пане, адже Іродів храм — це диво світу. Хто, мандруючи, не побачив його, той не побачив нічого. І тобі аж ніяк не треба боятися ворохобні, то я просто жартома так сказав. Дороги в Юдеї безпечні, а в Єрусалимі панує римська дисципліна. В їхньому краї поставлено аж цілий легіон для підтримання порядку. Іди за мною, тут два кроки, і я завдяки зв’язкам напевно ще зможу виклопотати для тебе місце на пасажирському кораблі до Йоппе чи Кесарії. Звичайно, спочатку вони скажуть, що всі місця розкуплено, бо то перед Песахом. Але я попрошу за тебе. Адже то була б ганьба, якби такий знатний римлянин, як ти, не зміг би викупити місце на пасажирському кораблі.
Він смикнув мене за полу з таким завзяттям, що я безвільно пішов разом із ним до контори сирійського судновласника, яка й справді містилася за кілька кроків від овочевого ринку. Там з’ясувалося, що я не єдиний чужинець, який намагається потрапити на борт корабля, що попрямує на Песах до Єрусалиму. Окрім юдеїв, що прибули з усіх країв світу, туди їхали звичайнісінькі мандрівники, які хотіли побачити щось нове.
Після того як проводир поторгувався за мене так шалено, як лише грек може торгуватися з сирійцем, я незчувся, як викупив для себе спальне місце на прочанському кораблі, що відпливав до узбережжя Юдеї. Мене запевнили, що це єдиний і останній корабель, який іще вирушить з Александрії. Він затримався через те, що був новозбудованим і його лишилося ще трохи доробити; назавтра вранці він вирушає в перший свій рейс, тож мені не треба боятися звичного цупкого бруду і паразитів, які завдають клопоту в поїздках уздовж тих берегів.