Вона була такою цілковитою жінкою в своїх примхливих звинуваченнях, що я б із дорогою душею всміхнувся і торкнувся її щоки рукою, щоб допомогти їй — хай уже виллє свій розпач сльозами. Але я не наважувався всміхатися і не міг торкатися її рукою. Я лише сказав іще раз якомога делікатніше:
— Коли це так і коли вони справді пригнічені й не знають, що думати про нього, хоч він навчив їх на своїх послідовників, тоді, мабуть, зрозуміло, якщо розгубився я, приходько. Гадаю, все ж таки задум у тому, щоб ніхто з них не помер, принаймні поки що, доки його наука не проясніє для них. Найдосконаліше людське розуміння — й те, мабуть, надто повільне, щоби збагнути такі дивовижні речі. Їх зв’язують усі юдейські забобони, в яких вони змалку виростали. Тому, либонь, краще тобі не посилатися перед ними на моє свідчення, та навіть і не згадувати про мене. Вони лише зневажатимуть мене, римлянина, як і ти сама, певно, знеславилася, водячись із приходьками.
Вона рвучко крутнула шиєю, але я заперечно здійняв руку і поспішив пояснити:
— Знаєш, як римлянин я розумію тебе, Маріє, напевно краще, ніж тебе будь-коли може зрозуміти будь-який юдей. У Римі жінки вільні й рівні чоловікам. Вони читають книжки, слухають лекції та виступи музикантів і самі вибирають коханця на свій розсуд. Саме так, рівні з чоловіками, ба навіть здібніші за чоловіків, бо жінка завжди хитріша, а багато в чому безжальніша за чоловіка, і її думки не зв’язані жодною раціональною послідовністю. Тож будьмо друзями одне одному — ти, Марія з Магдали, і я, Марк Манілліан з Рима. Я шаную тебе як жінку, а ще більше шаную через те, що він дозволив тобі піти за ним. Про твоє видіння не скажу чогось достеменного. Можу тільки запевнити: я не можу не вірити в його воскресіння, бо мої власні очі засвідчили, що це правда. Певно, саме як жінка зі своєю чутливістю ти розумієш про нього більше, ніж його учні.
— Утім, — вів я далі якомога обережніше, — я б охоче зустрівся якось із ними чи бодай із кимсь із них, щоб побачити, які вони.
Марія Магдалина завагалася, але потім знехотя визнала:
— Я з ними не сварилася. Мені ж треба приносити їм їсти й пити, коли вони переховуються. Вони просто рибалки. Пригнічені, не знаючи, що робити, вони злостяться один на одного, аж мені доводиться їх примиряти, хоч цього ти можеш не зрозуміти, адже я допіру так дошкульно про них казала. Ну, в них є багато доброго, це я визнаю. Найліпше б їм повернутися до Галілеї, але вони ще не в змозі нічого вирішити. Біля брам і на дорогах їх легко впізнати вже з говірки. Та й з лиця їх легко впізнати, бо, проживши два чи три роки з ним, вони змінилися на обличчі й стали несхожими на звичайних рибалок. Цього ти можеш не розуміти, але, певно, зрозумієш, якщо матимеш нагоду зустрітися з кимсь із них.
Зненацька Марія Магдалина почала заступатися за учнів і запевнила:
— Либонь, він мав свої причини, коли вибирав учнями саме тих простих чоловіків. Ученим із них можна назвати хіба що Левія, колишнього митаря. Та коли я думаю про вчених чоловіків — що книжників, що філософів — як би вони могли щось зрозуміти з його науки? Повір мені, вчений може на все своє життя замислитися над одним-єдиним його словом, так само як книжник витрачає цілі роки, сушачи голову над однією-єдиною буквою рукописів, або грек пише книжку про якусь географічну назву в «Одіссеї». Власне, я достеменно пам’ятаю, як він сам якось сказав, що ця правда відкривається простим і тим, у кого дитяча свідомість, а не мудрецям.
Я поміркував над її словами. Вони могли бути небезпідставними. Коли є цілком нове і божевільне вчення, таке, як його пояснювала Марія, то свідомість, обтяжена старою мудрістю і звикла до старих думок, навряд чи може безконфліктно його сприйняти. Точнісінько так само, як і я скрізь перечіпляюся об старе і об таке, чого мене навчили і що я сам звик думати.
— То він це мав на увазі, коли казав Никодимові, що людина мусить народитися знову? — запитав я самого себе.
— Никодим — із тихих, — зауважила Марія Магдалина. — Він щирий чекальник і має добрі наміри, але він знає рукописи напам’ять. Зустрічає будь-що нове — і йому зразу треба зіставити це з рукописами, щоб він міг зрозуміти. Хай би як він не народжувався знову, він завжди лишатиметься затісно сповитою дитиною.