— Я не давав себе скривдити, тицяв і бив ціпком, дарма що я сліпий, — хизувався він. — Та коли почав слабшати, мені самому довелося скуштувати ґуль і синців. Урешті мене виштовхали і з-під брами, тож мені не лишалося нічого іншого, як щодня просити котрогось милосердого завести мене на узбіччя то туди, то сюди. Жебраків у святому місті надто багато. Чимало з них дуже міцні.
Він обмацав полу мого плаща й зауважив:
— Твій плащ — із тонкої тканини, приходьку. Ти добре пахнеш. Ти, певно, багатий. Як це ти отак ходиш надвечір поза мурами без супровідника? Чому ніхто не біжить перед тобою і не вигукує, щоб тобі давали дорогу?
Я не мусив давати йому якісь пояснення. А проте сказав:
— Мені стало конче треба самому знайти свою дорогу. — Мені спало на думку запитати його: — Ну а ти, сліпий, чи не чув ти про юдейського царя, Ісуса Назарянина, якого розіпнули на хресті? Що ти про нього думаєш?
Сліпий розгнівався так, що аж затрусився, погрозив ціпком і вигукнув:
— Я знаю і вдосталь наслухався про того чоловіка. Добре зробили, що його розіпнули.
Я дуже здивувався.
— Але мені розповідали, — мовив я, — що він був доброю і милосердою людиною, уздоровлював хворих і кликав до себе тих, хто важко працює, щоб дати їм мир.
— Аякже, мир, — глузливо повторив сліпий. — Він хотів усе повалити і зруйнувати, навіть храм. Мерзотний бунтівник він був і недоброзичливий чоловік. Я розкажу тобі. Біля купальні Віфесди лежав на своєму ложі розслаблений добропорядний жебрак і час від часу просив, щоб його зіпхнули у воду, аби викликати потрібний йому жаль. Е, навіть старожили не пригадують, щоб у купальні хтось уздоровився, хоч вода подеколи вирувала. Але це біля Овечої брами, там у затінку колонади добре жебрати. І треба ж було привіятися тоді тому Ісусу та й спитати: «Хочеш уздоровитися?» Розслаблений ухильно відповів, що хтось інший завжди випереджає його, коли вода починає вирувати. Тоді назарянин звелів йому встати, взяти ложе й ходити.
— І той уздоровився? — недовірливо спитав я.
— Звісно, уздоровився, взяв ложе та й ходив, — запевнив сліпий. — Таку страшенну силу мав той галілеянин. І отак чоловік утратив добрий промисел, яким займався тридцять вісім років. Тепер йому доводиться на старі літа заробляти собі на прожиток, працюючи руками, бо він уже не має законної причини жебрачити.
Роздратування сліпого побільшувалося. Він пояснив:
— На додаток до всього це сталося в Шабат. Бідолаха зразу ж спіймався, несучи ложе, і загризся зі священниками, і цього ще було недосить. У храмі йому здибався той-таки Ісус, який застеріг його, щоб він більше не грішив, аби з ним не сталося чогось іще гіршого. Тоді він, щоб себе захистити, показав священникам на Ісуса, виказав його і посвідчив, що той уздоровлював і особисто звелів нести ложе під час Шабату. Але що священники могли з ним удіяти? Він мав довкола себе прибічників. Із богозневагою він оголосив, що має право порушувати Шабат і працювати в Шабат, як і його отець. Так-так, він прирівняв себе до Бога. Звісно ж, його мусили розіпнути.
Проте сліпий відчув з моєї мовчазності, що я не поділяю його думку. Тому він іще пояснив:
— Щó стане зі світом, якщо буде зруйновано храм? З чого матимуть милостиню каліки, якщо не буде більше багатих грішників, які, даючи милостиню, спокутуватимуть гріхи?
Він ударив переді мною ціпком об дорогу й зі зловтіхою розповів:
— Тоді, рано-вранці, мене теж узяли до гурту, щоб вигукувати: «Розіпни, розіпни!» Адже римлянин не наважувався засуджувати його, бо не знає наших законів чи просто насолоджується, коли плюндрують храм і глумляться з Бога. Всі ми, добропорядні жебраки, залежимо від храму та поліційної влади. Тому нас похапцем позабирали з-перед храму й з-під брам і поставили скандувати разом з іншими. Правда-правда, я сам був серед тих, хто гукав відпустити Варавву. Варавва був безвинний порівняно з Ісусом. Усе, що він зробив, — просто вбив римлянина.
Я мовив з переляком:
— Не збагну тебе. Наскільки ж глибоке в тобі зло, що ти ще хизуєшся отаким? Можливо, в його волі було б уздоровити й тебе, якби ти повірив йому.
Сліпий перевів на мене очниці й недобре вишкірився, показуючи залишки зубів.
— За кого ти себе маєш і що ти там знаєш? Ти, певно, нечестивий і занечищений, приходьку, — запищав він. — Ліпше буде, щоб ти вів мене, тримаючись лише за кінець мого ціпка, щоб я не мусив торкатися тебе. Ізраїлів Бог розвіє тебе на порох одним подихом, якщо я прокляну тебе. А якщо ти один із прибічників того Ісуса, хай з’їдять тебе живцем хробаки.