Проводир злупив із мене за послуги п’ять драхм, але я був аж ніяк не проти, маючи вже передвістя і прийнявши рішення. Задоволений, він почав вимагати для себе комісійне й від представника судновласника. До настання вечора я виклопотав у конторі свого банкіра акредитив, яким мав скористатися в Єрусалимі — я вже досить досвідчений мандрівник, щоб, їдучи до геть чужого краю, не брати з собою забагато готівки. Я сплатив рахунок у заїзді, повіддавав борги і протягом вечора попрощався з кількома знайомими, з якими не міг не попрощатися. Щоб уберегтися від їхнього глузування, я не розповідав їм, куди їду, а просто сказав, що подорожуватиму і повернуся не пізніш як восени.
Того вечора я допізна не лягав спати і відчув виразніше, ніж будь-коли, як пал проведеної в Александрії зими підточив мої душу й тіло. Нехай Александрія з її визначними пам’ятками і диво світу, але мені здалося, що для мене настав момент, коли я мусив їхати звідти. Бо як ні, я втратив би себе в лихоманці цього міста, охочого до насолод і стомленого грецькою мудрістю. Такий, як я, млявуватий чоловік міг би на все своє життя засісти в Александрії, якби задовго затримався там.
Тому я подумав, що морська подорож і кількаденне необтяжливе простування римськими дорогами Юдеї підуть мені на користь і духовно, і фізично. Але, як це зазвичай буває, назавтра мене розбудили рано-вранці, щоб я встиг на корабель, я недоспав і картав себе за те, що я такий несосвітенний дурень, бо кидаю комфорт цивілізованого життя для того, щоб поїхати до чужого, ворожого юдейського краю, маючи на меті гонитву за примарою, яку породили в моїй голові туманні пророцтва.
У цьому стані отямлення мені аж ніяк не відлягло на душі, коли в порту я завважив, що мене обдурили дужче, ніж я міг передбачити. Я знайшов корабель лише по тривалих пошуках і численних розпитуваннях, бо спочатку не міг повірити, що оте послідуще трухляве розвалище — це те, про що сирієць казав як про новісіньке судно, яке готують до першого рейсу. Трохи доробити його, безперечно, довелося було, адже навряд чи воно змогло би триматися на воді без шпарування і засмолювання. Запах, яким віяло на мене від корабля, найбільше нагадував дух канопуських будинків утіх, позаяк судновласник звелів палити на палубі дешевий ладан, щоб усунути решту запахів. Трухляві борти було затулено барвистими тканинами, а з квіткового ринку привезли цілий віз зів’ялих квіток, щоб додати урочистості відплиттю корабля.
Коротше кажучи, це корито, нашвидкуруч засмолене і підрихтоване так, щоби бодай вийти в море, в такому оздобленому перед відплиттям вигляді нагадувало стару портову повію, яка наважується з’являтися на люди, лише загорнувшись із голови до ніг барвистими тканинами, замалювавши зморшки на щоках і пахнучи здалеку дешевими ароматами. Такий самий хитрий і вільний від усіх ілюзій погляд я, здається, побачив і у начальника суднового господарства, коли він прийняв мене на борт, запевнив і заприсягся, що це саме той корабель, який я шукаю, й показав мені на мою лежанку посеред різномовного галасу, репету, сліз, сварки і гомону прощань.
Бачачи все це, я врешті не міг уже навіть сердитися, а мимоволі розсміявся. Звісно, людина не мусить шукати небезпек — вона може розсудливо їх уникнути. З другого боку, боячись кожної небезпеки, людина робить своє життя нестерпним. Настанови стількох філософів я встиг уже прослухати, що в мені визріло щось на кшталт переконання. Сумніваюся, що людина, навіть щонайдужче маючись на бачності, може бодай на п’ядь подовжити життя, яке їй відміряно.
Певна річ, і в наш час бувають іще егоїстичні й марновірні багатії, які, порушуючи римський закон, наказують приносити від себе в жертву триголовій богині молодого раба, щоб подовжити свій вік роками, які прожив той раб. У будь-якому великому східному місті можна знайти чаклуна чи заблуканого жерця, який знає заклинання і за добру платню готовий виконати таке жертвування. Але, на мою думку, це просто самообман і страшезна маячня. Щоправда, здатність людини обманювати себе й вірити в те, на що вона сподівається, є неомірною. Я, навіть як буду старий, — якщо тільки доживу до старості, — не думаю, що боятимуся смерті настільки, щоб піддатися такій легковірності.