У моєму кумедному становищі мене втішало знання того, що корабель плистиме поблизу узбережжя і що я добре вмію плавати. Мене пройняла невгамовна веселість, і я не злостився за обман, жертвою якого став. Я вирішив, що краще мені бачити в цьому лише щось добре і насолоджуватися мандрівкою, щоб мати змогу колись опісля розповісти про неї смішну історію, за потреби перебільшуючи те, якого клопоту і дискомфорту я зазнав.
Корабель знявся з якоря, загойдалися весла, стукаючись одне об одне, коли веслярі збивалися з такту, корма відчалила від пристані, і шкіпер вилив за борт келих богині Фортуні. Кращого адресата для жертвування годі було вибрати, бо, напевно, шкіпер сам добре знав, що допливти ми зможемо лише з допомогою фортуни. Подорожани-юдеї здіймали руки і священною мовою прикликáли свого бога на допомогу в морських небезпеках. На баку заквітчана дівчина почала награвати на лірі, а юнак, що був із нею, — дудіти у флейту, і ось у повітрі розлилася найновіша, популярна в Александрії пісенька під музичний акомпанемент. Юдейські прочани з жахом помітили, що на кораблі разом із ними пливе мандрівна трупа артистів, однак їхні скарги нічого не дали. До того ж ми — з їхнього погляду нечисті — становили більшість пасажирів корабля, а ті запізнілі прочани-юдеї не були багатими. Вони мусили миритися з нашою тінню і з тим, що їм доводитиметься безперестанку мити харчовий посуд.
Самотність — це в наш час найрідкісніша розкіш. Тому я, скільки живу, терпіти не можу довкола себе рабів, які пильнують за кожним моїм кроком і виразом обличчя, і мені шкода людей, яким через їхні статус і любов до комфорту доводиться вікувати вік у цілодобовому оточенні рабів. Під час рейсу мені довелося поступитися цією розкішшю й ділити спальну залу на кораблі з найрізноманітнішим і найпідозрілішим людом. Подорожани-юдеї мали, на своє щастя, власну спальну залу і могли палити вогнище в ящику з піском, щоби проварити собі їжу. Інакше вони прибули б на берег Юдеї такими занечищеними з голови до ніг, що вже навряд чи наважилися би прямувати далі до свого священного міста. Такими суворими є їхні закони й приписи щодо очищення.
Якби нам не сприяв лагідний вітер і не допомагало вітрило, гадаю, ми б узагалі не дісталися до Юдеї, адже веслярі на кораблі були такі самі нездалі, як і він сам, — хрипливі, захекані дідугани, криві й каліки. А за веслами сиділи не лише раби, а й дешевший за них портовий набрід, який через брак іншого промислу найнявся на цю важелезну роботу. Власне, веслярська група могла би правити за хор потішної сатиричної п’єси. Навіть головний весляр, який з узвишшя вибивав їм такт, аж захлинався зі сміху, бачачи, як вони вдаряють веслами один одного й самих себе, а дехто зненацька засинає і падає під лаву. Батожив він їх і то, я думаю, лише для годиться, бо, далебі, годі було вичавити з них щось більше.
Про сам рейс я не знаходжу, що ще розповісти, скажу хіба так: те, що я спізнав під час нього, ніяк не сприяло пройманню побожністю і не готувало мене до зустрічі зі священним містом пророцтв. Треба було мати юдейську праведність і шану до власного храму, щоби спромагатися здіймати руки в молитві вранці, ввечері, а ще раз опівдні, й співати тужливих і радісних духовних пісень на честь свого бога, як це робили юдеї. Решту дня з бака лунали грецькі популярні пісеньки на репетиціях артистів. А коли веслярам ненадовго наказували сідати за весла, з нижнього поверху корабля чувся безперервний зірваноголосий і хрипкий хор бідкань.
Молода грекиня, яка на початку рейсу співала із заквітчаною головою і грала на лірі, називалася Міріна. То була худорлява, коротконоса дівчина з холодними й допитливими зеленими очима. Незважаючи на юність, вона, крім того що вміла музикувати і співати, ще й виявилася талановитою танцюристкою-акробаткою. Приємно було дивитися, як вона на баку щоденно виконувала вправи для збереження гнучкості, хоча праведні юдеї затуляли обличчя і вголос стогнали через таке подразнення.
Міріна — це ім’я амазонки. Вона сама відверто розповідала, що її так назвали, бо вона настільки худа і безгруда. Раніше вона виступала в Юдеї і по той бік Йордану в грецьких містах Переї. Вона розказала, що в Єрусалимі є збудований Іродом театр, але вони не мають багато сподівань на виступи в ньому, бо там вельми рідко хтось фінансує вистави через недостатню кількість публіки. Юдеї ненавидять театр, як і все, що походить з грецької цивілізації, включно з водогоном, а їхня аристократія занадто нечисленна, щоб заповнити театр. Тому вони, артисти, прямують ось до збудованого римлянами по той бік Йордану міста, де відпочивають відпускники дванадцятого легіону і де завжди буде захоплена, хоча й груба, публіка. Ще вони мають сподівання на виступи у князівському місті Тиверіаді на березі Галілейського моря, а коли повертатимуться, гадають, їм варто спробувати щастя в римській Кесарії на узбережжі Юдеї.