— А де мені його знайти? — запитав я.
— Він називається Симон Киринейський, — пояснив Марк. — Запитай у лібертинській синагозі. Там його напевно знають.
— А що це — лібертинська синагога? — запитав я.
— Там читають рукописи грецькою мовою, — пояснив Марк. — Її заснували вільновідпущеники, які повернулися з Рима, розбагатівши там. Приходьки з Александрії та Кирени теж підтримують її, бо вони такою малою мірою гебрайці, що вже не розуміють мови наших пращурів. Це багата й вільнодумна синагога, і вона не накладає на своїх прибічників заважкі тягарі. Я думаю, там тебе добре зустрінуть, якщо в Шабат ти захочеш послухати рукописи грецькою мовою.
Ця порада припала мені до вподоби.
— Я вдячний тобі, Марку, — сказав я. — Переді мною замкнули двері, щоб я шукав дорогу самостійно. Можливо, згаданий тобою Симон теж шукає дороги. Удвох краще шукати, ніж поодинці. Мир тобі.
— Мир і тобі, друже намісника, — натякнув він. — Якщо в тебе питатимуть, ти, певно, зможеш уже твердо запевнити, що більше не чиниться жодних небезпечних змов.
— Я — лише свій власний друг і не маю інших друзів, — мовив я. Мені муляло, що щирий юнак підозрює, що я переказую всі роздобуті відомості римлянам. — Але якщо в мене запитають, я твердо зможу запевнити, що принаймні ті двоє, яких я зустрів сьогодні ввечері, не є паліями чи порушниками порядку. Однак я не думаю, що хтось мене про щось питатиме. Понтій Пилат у всякому разі воліє забути про всю цю історію якнайшвидше.
— Мир тобі, — ще раз мовив Марк, а тоді ми розлучилися, і того вечора зі мною більше нічого не відбувалося.
Проте мені не довелося йти до лібертинської синагоги, щоб розшукати Симона Киринейського. Ось що сказав господар моєї оселі, сирієць Карантес, коли я поцікавився тим Симоном:
— Ти не суши собі над цим голову; зачекай трохи, і я зможу розповісти тобі про того чоловіка все, що тільки захочеш.
Він залишив сина біля прилавка і зник у провулку, і я справді встиг, сидячи на порозі, лишень випити води, як він уже повернувся й розповів:
— Той Симон настільки розбагатів свого часу в Кирені, що, перебравшись кілька років тому до Єрусалиму, накупив полів, виноградників та оливкових гайочків неподалік від міста. Має він інтереси і в інших містах Юдеї. Живе за грецькими звичаями. Стверджують, що він навіть ходить до театру і до лазні шанувальників гімнасія, хоч сам носить бороду, і його не вважають правовірним юдеєм. Дехто аж стверджує, що він навіть не обрізаний, проте він занадто багатий, щоби хтось міг узятися це перевірити. Закону він дотримується і справляє Шабат. Кажуть, із ним сталася прикра історія — римляни силоміць витягли його з натовпу і змусили нести хреста того бунтівника, якого нещодавно розіпнули на хресті. Осоромлення подіяло на нього так, що відтоді він усамітнився в садибі й відмовляється говорити.
Він докладно розказав, як мені знайти будинок Симона Киринейського, а тоді запитав з хитрою усмішкою:
— А що ти від нього хочеш? Ти, може, збираєшся вкладати кошти в земельну нерухомість чи позичити гроші під заставу? Якщо так, я знаю чимало кращих для цього людей, і я геть не рекомендую тобі Симона, який, подейкують, сам носить хворостиння до своєї садиби і не їсть майже нічого, крім хіба що хліба й овочів.
Роздобуті ним відомості здалися мені суперечливими, і мені стало цікаво зустрітися з Симоном Киринейським. Але господар-сирієць напосідався на мене з запитаннями, що ж я, власне, хочу від того чоловіка, і, як мені здалося, бажав мені добра. Тому я врешті знехотя зізнався:
— Саме через той випадок, який із ним стався, я хочу зустрітися з ним, щоб запитати, що він знає про Ісуса Назарянина, царя юдейського, адже йому довелося нести його хрест.
Карантес дуже занепокоївся, смикнув мене за полу і попередив:
— Не говори так голосно про неприємні речі.
Але я сказав:
— Ти добре до мене ставишся, і я не хочу даремно щось таїти від тебе. Я маю всі підстави гадати, що розіпнутий юдейський цар був найдивовижнішою людиною, яка коли-небудь жила, і сином Божим. Я майже цілковито переконаний, що він на третій день устав із могили і досі живе, хоча й помер. Тому я хочу знати про нього все, зокрема й те, що знає Симон Киринейський.
Господар-сирієць мовив у сльозах:
— Ой лихо з тобою! В яку ж біду я вкинув свою господу і свій промисел, що взяв тебе жити в моєму покої! Якби ти не був приятелем центуріона Аденабара, найрозумніше, що б я зробив, — це негайно позбирав би твої речі й випхав би тебе з мого будинку. Про таке кажуть пошепки і в чотирьох стінах, а не на вулиці перед дверима, де всім чутно. І взагалі не треба вірити балачкам нерозумних людей і видінням знавіснілих жінок. Звісно ж, я знаю і чув такі поголоси про те, що ти розказав, але повір мені, від цього всього тобі краще триматися осторонь, а то юдеї вдарять тебе каменем по голові. Хіба тобі не досить доброго й безпечного життя в моїй господі, зручного ложа і смачної їжі, яку готує тобі моя дружина? Хай би ти і пив, і забльовував підлогу, і ще й програв би одяг на собі, і вдавався би в розпусту і по-вавилонському, і по-грецькому — таке я міг би тобі пробачити, бо загалом ти добрий чоловік і ще молодий. Але не встрявай у юдейське чаклунство і божественні справи юдеїв. Цим ти лише накличеш на себе напасть, нашкодиш моїй господі й урешті схибнешся з розуму, як багато з ким сталося, хто вивчав юдейську магію і спробував зрозуміти їхнього Бога.