Він одвів сувій за спину й мовив:
— Це просто книга одного юдейського пророка. Я вчитель господаревих синів Руфа й Александра, але господар — простий чоловік і байдужий до поезії.
— Дозволь я відгадаю, що саме ти читаєш, — з усмішкою запропонував я. — Я сам прочитав ту саму книгу в Александрії, і недавно мені читали напам’ять деякі місця з неї. Це книга пророка Ісаї, так?
Раб збентежився, подивився на сувій у руці, а тоді на мене — і запитав:
— Ти ясновидець чи, може, маг, що так здатний бачити, що саме я читаю господареві?
— Я аж ніяк не маг, — запевнив я. — Дещо з астрономії я, правда, знаю завдяки моєму названому батькові Манілію. Навряд чи ти чув про його твір «Астрономіка».
Він сказав:
— Не чув, але знаю, що римляни запозичують усе в нас, греків, перекладають своєю мовою і заявляють, що ці відомості — їхні власні.
Сивоголовий раб, як видно, мав загострене почуття гідності. Я спитав:
— А що ти думаєш про юдейського пророка?
Він мовив:
— Я грек. Пишномовна юдейська туманність лишень наганяє на мене нудьгу. Я читаю господарю слова одне за одним, але водночас думаю про своє. Черепаха переможе бігуна, як доведено. Я, раб, прийняв роль черепахи. Я не намагаюся перегнати Езопа і Гомера, як юдеї.
До кімнати зайшов Симон Киринейський, і я допитливо подивився на нього. Він мав недбало накинутий, сірий від старості дірявий плащ, недоглянену бороду і ручища рільника. То був чоловік середніх років і міцної статури. Сонце спалило йому обличчя до чорно-брунатного кольору. Ось таким він сів на цінне господареве сидіння, вкрите червоною подушкою, і нетерплячим жестом відіслав раба геть.
Не привітавшись зі мною, він грубо запитав:
— Що в тебе, римлянине? Чого ти хочеш від мене?
Я роздивився довкола, остерігаючись підслухувачів. А далі сказав напрямець і по-простому:
— Мені розповідали, що ти пригнічений через Ісуса Назарянина і що ти хотів зазнайомитися з його учнями, але вони тебе відкинули. Я теж шукаю дороги. Учора ввечері я зустрів під час першої нічної варти двох із них, однак вони не захотіли мені допомогти. Допоможи мені ти, якщо можеш.
Недовірливо схиливши голову, він утупив у мене очі з-під кошлатих брів і заперечливо промовив:
— Я не шукаю дороги. Хто це про мене таке стверджував? Я знайшов свою дорогу багато років тому, і дотепер я нею задоволений.
Я уважно подивився на нього і раптом побачив, що постава голови в нього рабська, а погляд — недовірливий погляд раба. Мимоволі я подивився на його суглобець, щоб побачити там невитравний слід від кайданів, але, простеживши за моїм поглядом, він поспіхом заховав ногу під мармурове сидіння. Відразу ж він ударив молотком по металевій тарілці, щоб покликати слугу.
— Ти гостроокий, — знехотя визнав він. — Я і справді колишній раб, але визвольний лист мені дали понад десять років тому, і я заробив у Кирені статки хліботоргівлею, перед тим як перебратися сюди, до Єрусалиму, звідки був родом мій прадід з батькової лінії. Я маю двох синів і не хочу, щоб люди кепкували з них через моє походження. Але народився я рабом, і батько мій народився рабом, і дід мій народився рабом. Певно, це позначається на людині, хоч тут на це не зважають. Я маю своє місце в синагозі й театрі, в моїх синів є вчитель-грек, я мешкаю цивілізовано, як ти бачиш, а може, мені ще й вдасться купити синам громадянство.
Увійшов слуга зі срібною тацею, подав мені золоту чарку і налив у неї темного вина із запорошеного глека. На таці лежали медівники, а поряд із ними — сірий від попелу ячмінний хліб. Симон Киринейський узяв із таці глиняну чашку і дочекався, щоби слуга налив у неї води. Далі віддер шматок від буханця, здмухнув із нього попіл, поїв хліба й запив водою. Я, безперечно, був вражений його поведінкою.
— Може, мені й самому набридли медівники, — сказав я. — З твого дозволу, я скуштую твого ячмінного хліба. Але вином твоїм я не погордую, коли вже ти звелів розпечатати його заради мене. Щоправда, й вода була б мені якраз, адже це, мабуть, жива вода.
— Воду привозять мені з живого джерела здалеку, — пояснив Симон Киринейський. — Про таку я мріяв, коли хлопцем гарував на спекоті на африканських нивах. Мріяв я і про отакий ячмінний хліб, бо наш ячмінний хліб був замішений з висівок і зернових залишків, з гороху і африканського вівса. Розбагатівши, я пив якийсь час вино, доки не помітив, що воно мені не подобається. Я їв медівники і велів готувати мені смаженину з газелей і гострі підливи, доки не помітив, що чистий хліб та свіжа городина смакують мені краще й зберігають здоров’я в моєму тілі. Я багато пережив. Більше, ніж ти здогадуєшся, римлянине.