Проте мої слова образили Симонове почуття власної гідності, яке у вільновідпущеників загостреніше, ніж в інших. Він ударив глиняною чашкою об бильце сидіння, аж вода бризнула мені в очі, й вигукнув:
— Постидався б, римлянине! Я викину у вбиральню твою каблучку з пальця і помочуся на твою філософію. Вона — це просто пустопорожнє заняття для тих, кому нема що робити, від якого не заколоситься жоднісінька стеблина. А ота твоя знаттєлюбність — це теж лише заняття для нероб, щоб ти колись мав що розповісти і цим стати значливішим за інших. Лицемірне марнославство — ось що проглядає крізь твою рідку бороду і з кутасів твого плаща. Ти немов актор, який за всяку ціну шукає для себе нову роль, провалившись в усіх інших.
Ще за кілька днів до того я би шваркнув вином йому в лице, прозвав би його жалюгідним вільновідпущеником і спересердя майнув би геть від нього. Але його в’їдливі слова загасили хміль у моїй голові настільки, що я замовк, щоби проаналізувати їх. Я міркував, чи справді він має рацію, висловлюючи мені отакий присуд. Природна знаттєлюбність спонукала була мене розпочати цей шлях, але що далі я просуваюся, то виразніше розумію, що все це стосується і мене, і я сам крок за кроком міняюся зі шляхом.
— Пробач за моє хизування, — попросив я. Я, громадянин, далебі спустився до того, щоб попросити вибачення в неосвіченого вільновідпущеника. — Як люди ми в цьому рівноцінні. Я не є винятковим. Він сам, кажуть, останнього вечора став навколішки і помив ноги своїм учням, щоб навчити їх покори. Я настільки вже ошалів, що ладен схилитися перед тобою і помити тобі ноги, якщо лиш хочеш, Симоне Киринейський.
— Я сам мию собі ноги й не потребую на це слуг, — відбуркнув Симон. Але, полагіднівши, додав: — Не журися за мене. Після того як він подивився на мене, він для мене — питання життя і смерті.
Щоб визнати мене своїм приятелем, Симон торкнувся рукою моїх чола, плеча і грудей, і його дотик не був мені неприємним.
— Можливо, тебе скеровано до мене саме тепер, — визнав він. — Грек, учитель моїх синів, читає мені рукописи, безперестанку позіхаючи, та й сам я нічого з них не розумію. Я саме намірявся вийти з господи, щоб підшукати грамотного книжника, який пояснить мені пророцтва. Думаю, він розколов би мені навпіл кожне слово і розтлумачив би все спочатку згідно з буквою, а потім алегорично, і ще зіставив би цей рукопис з іншими рукописами — а второпати я б нічого не второпав. Розумієш, після того як він подивився на мене, я знаю, що його вчення — це не вчення рукописів, це життя.
Симон глянув довкола й запитав:
— Що це сталося? Мені стало легше, і мене вже нічого не гнітить.
Здавалося, наче хмара відплинула вбік над прорізом у залі, адже все пояснішало в моїх очах. Цю ж мить увійшов доволі рославий чоловік, загорнутий плащем, і прокрокував залою до внутрішніх покоїв, немов не помічаючи нас. Симон Киринейський гукнув йому вслід:
— Це ти, Елеазаре? Щось сталося в полі?
Він підвівся з сидіння й зазначив:
— То мій начальник робіт Елеазар. Він шукає мене. Певно, хтось зламав собі руку або віслюк упав до криниці, й потрібно мене.
Він пішов услід за тим чоловіком до внутрішніх покоїв. А сам я замислився, де я бачив того незнайомця, адже в його постаті було щось знайоме. Я міг хіба посміхнутися від думки, що найбільше він нагадував мого доброго вчителя на Родосі. Я наче помітив, що голова в нього була такою самою лисуватою. Якби він одягався на грецький штиб, він би цілком скидався на мого вчителя. Але я знав, що мій учитель помер багато років тому, і мені стало сумно від згадки про те, яким уважливим і відкритим до сприйняття добра я був у той час.
Невдовзі Симон Киринейський повернувся й сердито мовив:
— Не розумію, куди пішов Елеазар. Певно, він вийшов через подвір’я, не знайшовши мене в моїй кімнаті. — Він ударив молотком по металевій тарілці. Коли прийшов слуга, він звелів: — Приведи до мене Елеазара. Він допіру пройшов кімнатою і не помітив мене, бо я сиджу в тіні.
Слуга збентежився й мовив:
— Я не бачив сьогодні Елеазара. — Але він пішов подивитися, незабаром повернувся й запевнив: — Ні-ні, ти помилився, Елеазара тут нема, і брама замкнута.