Після того як ми з нею отак приязно побалакали, Міріна прокралася до мене вночі й прошепотіла, що я можу ощасливити її двома срібняками, адже артисти трупи дуже бідні й вона має клопіт із тим, щоби придбати сценічний одяг та взуття. Інакше вона не зверталася б із цим до мене, бо вона порядна дівчина.
Коли я в темряві порпався у своїй калитці з грошима, пальці мої натрапили на важку десятидрахмову монету, і я дав її Міріні. Вона неймовірно втішилася, обіймала й цілувала мене і сказала, що за таку мою приязнь вона вже не може мені опиратися, і я можу робити з нею все, що лиш захочу. Спостерігши, що я не хочу від неї нічого, бо, сказати правду, мені за зиму в Александрії набридли жінки, вона дуже здивувалася і безневинно спитала, чи не хочу я краще, щоб до мене прийшов її брат, іще молодий і безбородий. Той грецький блуд якось ніколи мене не вабив, хоча, звісно, в шкільні часи на Родосі у мене був свій платонічний залицяльник. Після того як я запевнив, що мене задовольнить проста дружба, вона припустила, що я з тієї чи тієї причини дав на якийсь час обітницю цноти, і більше не напосідала на мене.
Навзамін вона розповіла мені про юдейську цноту і запевнила, що освічені юдеї не мають за гріх блудити з чужинками, головне — не чинити перелюбу з юдейськими жінками. Це їхній закон забороняє. Щоб довести сказане, вона в темряві спальної зали розповіла мені на вухо кілька історій, однак я не зовсім їм повірив, адже навчився поважати юдеїв, поспілкувавшись з їхніми книжниками в Александрії.
На сході понад морем, усіяним самоцвітним блиском, бовваніли гори Юдеї, а тим часом Міріна звіряла мені свою мрію, як це робить молода дівчина надійному старшому другові. Вона добре розуміла, що квітіння танцівниці коротке. Тому хотіла наскладати грошей і згодом відкрити у котромусь вільнодумному приморському місті скромний магазин ароматів, а при ньому — тихий будинок утіх. Безневинними очима вона подивилася на мене і повідала, що могла би швидше цього дочекатися, якби їй пощастило знайти багатого коханця. Я щиросердо побажав їй такого талану.
Завдяки чи то принесеній шкіпером жертві, чи то сприятливій випадковості, чи то наполегливим молитвам юдейських прочан ми, покусані паразитами, зголоднілі, спраглі й брудні, але не зазнавши жодного іншого лиха, прибули до порту Йоппе за три дні до юдейського Песаху. Цьогоріч він припадає на їхній день відпочинку, суботу, а тому це особливо священний Песах. Юдеї так хапалися рушити в дорогу, що їм ледве стало терпіння очиститися і попоїсти з одноплеменцями перед тим, як податися проти ночі до Єрусалиму. А ніч стояла тепла, над морем горіли незліченні зорі, і при місячному світлі, мабуть, легко подорожувалося. Порт був ущерть забитий суднами, подекуди й великими, прибулими з Італії, Іспанії й Африки. І тут я зрозумів, якщо не розумів цього раніше, що любов юдеїв до свого храму — це прибуткове підприємство для всіляких судновласників.
Ти знаєш, що я — не з перебірливих людей, та все ж я не мав бажання долучатися до трупи грецьких артистів, щоб уранці рушати з ними в дорогу, хоч як пильно вони мене просили, сподіваючись, що я стану протектором для їхньої трупи, адже ніхто з них не був громадянином. Тому я вирішив спокійно докінчити в Йоппе цей лист, який почав іще на кораблі, аби перебути час і роз’яснити тобі, яка забаганка спонукала мене до цієї подорожі.
Отож я роздобув собі власний покій і дописав там цього листа, щоб відпочити від знегод дороги. Я викупався і добряче посипався порошком від паразитів, а одежу, в якій був на кораблі, подарував біднякам, коли спостеріг, що мій намір спалити її викликав осуд. Я починаю почуватися таким, як і раніше, та й волосся своє я звелів завити і намастити, а ще купив новий одяг. Завдяки своїм простим звичкам я не маю з собою багато речей — лише велику кількість чистого папірусу і письмове приладдя, а також сувеніри з Александрїї, які в разі потреби можу подарувати.
Найвищі й найнижчі верстви мають змогу тут, на майдані в Йоппе, вибрати транспорт до Єрусалиму. Я міг би винайняти собі паланкін і супровід, міг би поїхати колісницею з парною воловою запряжкою, ба навіть на верблюді, якого вів би проводир. Але я вже казав, що самотність — найбільша моя розкіш. Тому я думаю винайняти назавтра віслюка, нав’ючити на нього свої нечисленні речі, бурдюк вина і торбу з харчами й помандрувати до Єрусалиму пішки, як личить сумирному прочанину. Фізичні зусилля після розхлябувальних днів в Александрїї мені геть не завадять, і розбійників мені нема чого боятися, адже дороги аж переповнені людом, який прямує на святкування Песаху, а шлях убезпечують патрулі дванадцятого легіону.