— Хто? — емоційно запитав Симон Киринейський.
Закхей знову почервонів, кинув погляд на підлогу і почав заламувати руки.
— Він сам пройшов повз мене, — прошепотів Закхей, — тільки не кажіть і ви, що я несповна розуму. Я просто був стомлений дорогою, бо чоловік я неміцний тілом. Та й віслюк мій сунув, похиливши голову. Аж коли він проминув мене, я відчув, що повз мене пройшла сила, я уважніше подивився йому вслід і впізнав його.
— Ти і справді бачив, як він заходить у мій будинок? — із притиском запитав Симон.
— У жодному іншому будинку він не міг зникнути, — запевнив Закхей. — Авжеж, я почув у Єрихоні, що він воскрес, але я не повірив цьому, бо такого раніше не бувало. Проте зрозумівши, що то він, я не зважився голосно гукати йому вслід і не хотів привертати увагу, одразу стукаючи у браму, щоб часом не наразити його на небезпеку. Але пожалійте вже мене і пустіть до нього, щоб я міг кинутися ниць перед ним і вшанувати його як Месію.
Почувши слово «Месія», Елеазар тяжко вилаявся й вигукнув:
— Не кажіть більше вголос це слово! Хворих він уздоровив і померлих воскресив, він царем приїхав верхи до Єрусалиму і очистив батогом святилище. А от здолати синедріон сили йому забракло, хоч багато хто вже дав накувати залізний наконечник собі на палицю, і ми лишень чекали знаку, щоб піти за ним. І от нам подали знак, якому ми віримо. На хресті його розіпнули між двома розбійниками, і доки я живу, нема чого вже комусь приходити казати мені про Месію. Я й без того вірю, що це так, і більше нікому не дам збити мене з пантелику. Дітям своїм я теж залишу в спадок таке знання, що Месії нема і не буде.
— Виходить, і ти, Елеазаре, знав про нього, — дорікнув Симон Киринейський. — Чому ти вчасно не розповів мені про нього?
Елеазар розпаленів і не добирав слів, вигукуючи:
— Кому-кому, а тобі я ніяк не міг розказувати про нього, адже ти багач і такий жадібний, що збираєш навіть хмиз із землі, не лишаючи нічого, що могли б назбирати собі вдови й сироти! Для багатіїв не було би місця в його царстві — найперше ми повідкидали би багатіїв з його дороги й розподілили би поля, виноградники та оливкові гаї поміж народом. Правда, деякі казали про нього одне, а деякі — інше, утім, я думаю, сини світла повернулися би до Єрусалиму і повели би нас. Але Івану Хрестителю стяли голову, а Ісуса Назарянина розіпнули на хресті. Багатії, можновладці й законники так само в усі часи вбивають пророків цього народу. І я більше не можу терпіти жовч у собі, а випльовую її тобі на підлогу, господарю. Ти знаєш, що і як роблять у Кирені, а я вже знаю, і то з гіркого досвіду, що і як роблять у Юдеї і в Єрусалимі.
Коли він закінчив, Симон Киринейський мовив знесиленим голосом:
— Якщо я аж так прогрішився перед тобою і якщо справді забираю з-під носа у вдів та сиріт хмиз і несу його в плащі до власної господи, то вдар мене. Я це заслужив.
Проте Елеазар його не вдарив. Навпаки, він пошкодував про свої злостиві слова, схилив голову й запевнив:
— Ні-ні, я сказав несправедливо. Ти добрий господар, найкращий господар, який у наш час може бути. Про вдів та сиріт ти піклуєшся і не занадто ретельно лічиш свої снопи й коші з оливками. Чимало людей живе з самих крихт, яким ти дозволяєш падати зі свого стола. Просто я озлоблений, і серце моє чорне через Ісуса Назарянина. Він показав свою силу і стільки всього наобіцяв, а лишив тільки порожнечу в наших руках.
— А все ж таки не порожнечу, — сказав я, — а щось більше і неймовірніше, ніж будь-коли раніше бувало.
Я показав на сліди на кам’яній підлозі, уже ледь помітні, так що розгледіти їх можна було лише проти світла. Симон Киринейський розповів, що з нами відбулося і яку постать ми бачили. Наостанок він запропонував:
— Піди, Закхею, і візьми з собою Елеазара, адже все одно ти мені не віриш, а підозрюєш, що ми його заховали. Обдивіться разом усі кімнати та комірки моєї господи, зайдіть у льохи, комори й на дах і не залишіть жодного місця неоглянутим, щоб не лишилося ані тіні сумніву, що він зник звідси так само, як і прийшов у мій будинок. А тоді повертайтеся, щоб усе обговорити й вирішити, що нам робити.
З недовірливих очей Закхея було видно, що він не цілком вірить Симонові Киринейському. Але на пропозицію він пристав і мовив: