— Недарма я дослужився до начальника митарів. Мати б мені митарську шпичку — і я би напевно знайшов усі потаємні комірки у твоїй господі. Якщо я не знайду його тут, то й ніхто інший не зможе його знайти, і частково я повірю, що його і справді вже тут нема.
Симон нетерпляче звелів йому попросити в слуг усі потрібні йому шпички. В супроводі Елеазара Закхей вийшов із зали дриґотливою ходою каліки й почав методично оглядати кімнати в будинку. Ми з Симоном обидва довго мовчали, перебуваючи у пригніченому настрої. Врешті я сказав:
— Ми говорили про Закхея, і він з’явився перед нами. Може, це знак для нас.
Симон не встиг відповісти, бо за межами будинку зчинилися галас і шум, і ми почули, як служниця знову відчиняє браму й свариться з юрбою, яка там зібралася. Розгублена, вона підійшла до Симона, зітхала і ремствувала:
— Не розумію, що робити і що діється у твоїй господі. Надворі скупчилася юрба жебраків. Вони хвилюються і кажуть, що чули, ніби сьогодні ти, Симоне Киринейський, годуватимеш і поїтимеш усіх єрусалимських бідняків та калік.
Симон Киринейський схопився обіруч за голову й гукнув:
— Це сон чи не сон? Я сьогодні не справляю гостини в своїй господі!
Обертаючись до мене, він повинуватив мене:
— Ти напевно лихий маг. Усе це спричинено тобою, і в голові моїй уже нема жоднісінької ясної думки.
Він кинувся до брами, а я — за ним. Коли він відчинив двері, ми побачили тісний провулок, забитий юрмою калік, людей з різними виразками, біснуватих, жінок і дітей, яких скарлючило від худини, по очах у яких лазили мухи і які тяглися зсохлими пальцями до Симона. Усі вони улесливо вигукували йому хвалу і благословляли його іменем Ізраїлевого Бога. Дарма намагався Симон розпитати, звідки розійшлося таке безглуздя, нібито він справляє гостину в своєму будинку. Однаково ніхто з жебраків не зміг дати на це ясної відповіді, і було видно, як з обох кінців провулка квапливо сходяться перед його будинком ще більше калік, кульгаючи й завзято тягнучись по землі.
Тут Симон Киринейський здався, скликав слуг і звелів:
— Впустіть тих нещасних на моє подвір’я, скільки їх є, але дивіться, щоб між ними був порядок і щоб вони нічого не вкрали. Напечіть хліба і візьміть усе, що є їстівного в господі, і роздайте їм, щоб нагодувати кожного. А ще намішайте їм з великих глеків вина, щоб мали що пити. Але впустіть лише тих, що прийшли першими, а далі вже нікого не впускайте. На моє подвір’я більше людей і не влізе.
Мені він сказав:
— Усе, що мені лишається, — це дякувати творцю неба й землі, що обидва мої сини Александр і Руф саме поїхали до мого маєтку в Кириафі й пробудуть там увесь Шабат. Бо ті нещасні могли би хворобами і занечищеністю заразити їх, хай на себе мені й байдуже.
Він пішов подивитися, щоби слуги напевно послухалися його і справді виставили все, що є їстівного в господі, і не шкодували олії, борошна, меду та сухофруктів, а повідкривали й горщики з соленою рибою і повиставляли гострі підливи. Помітивши, що на подвір’ї розсідається і повзає понад сім десятків жебраків, він зрозумів, що на те, щоб їх нагодувати, запасів у його садибі не вистачить, і послав слугу купити ще хліба і продуктів для варіння каш.
Опинившись у його господі, жебраки несміливо роздивлялися грецькі колони на подвір’ї, вони позамовкали і вже не галасували, щоб не розгнівати його. Тим часом, оглянувши кімнати й льохи, попроколювавши в коморах кожен мішок і обнишпоривши ще й склад вугілля, Закхей прийшов геть увесь у пороху, борошні й сажі, шалено пихкав, обтер обличчя хусткою, забруднюючись іще дужче, і повинуватив Симона, кажучи:
— Але ж ти хитрий! Ось як ти збиваєш мене з пантелику. Поміж цими жебраками вже давно зміг непомітно для мене вийти з будинку той, кого ти заховав.
Симон зітхнув:
— Якщо ти, який його знав, не віриш мені, хто ж тоді повірить у те, що ми розповідаємо і бачили на власні очі? Він явився тобі на дорозі, а нам він явився в моїй господі. Помилуй мене, Боже, — через усе, що зі мною сьогодні відбувається, я поправді вірю, що він воскрес і розбентежує світ, як він розбентежив мою господу. То розкажи нам про нього і чого він навчав, щоб ми зрозуміли, чого він од нас хоче.
Симон власноруч приніс води і, уласкавлюючи Закхея, помив йому голову, а Елеазар помив йому ноги, відтак Симон приніс митареві чистий плащ. Бачачи, з якою святобливістю ми всі троє прислужуємо йому, щоб дістати змогу почути від нього слова вічного життя, Закхей заспокоївся і стримано мовив:
— Таємниць він мені не звіряв, якщо ви так собі гадаєте, — те, що він казав у моїй кімнаті, він казав так, щоб усі чули. Входячи до Єрихону, він повернув зір сліпому, який повірив, що він — Давидів син. А мені він сказав: «Син людський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло». А ще він казав, що в його царстві більша радість із одного грішника, який кається, ніж із дев’яноста дев’ятьох праведників, яким каяття не потрібне.