Симон Киринейський відразу мовив:
— Це несправедливе вчення. Що за радість людині, якщо вона робить усе можливе, щоб жити правильно, а пан просто проходить повз неї і не хоче бодай заговорити з нею? Як це грішник може бути йому угоднішим за праведника?
Одначе Закхей застережливо здійняв руку і розповів:
— Він звернувся до мене на ім’я і відвідав мій будинок, хоч я грішний і зневажений. Коли він звернувся до мене, з моєї душі злетіла вся озлобленість на життя, яка сковує мене через мою водянку голови й калікувате тіло і через яку я не думаю про людей нічого доброго, а лише погане. Якщо він узяв мене до себе, Ізраїлів цар і Давидів син, і простив мені гріхи, тоді мені вже не потрібно схвалення й прихильності від людей. Це вивільнення було таким великим, що на радощах я роздав половину майна біднякам, але, думаю, ви обидва не можете цього зрозуміти.
Симон Киринейський погодився:
— Так, цього ми не можемо зрозуміти, але, мабуть, ти заподіяв стільки кривди і наробив стільки поганих вчинків, що підозрював: невдовзі тебе викриють. Тому ти покаявся і, скільки міг, відшкодував збитків, щоб тобі лишилася бодай частина твоїх статків.
Утім Закхей весело запевнив:
— Твої слова ніяк не ображають мене, навпаки — я шаную твій здоровий глузд. Я сам виріс на тому, що з такою самою недовірою вивчаю спонуки людей та їхні учинки. Я знаю сам, що зі мною відбулося перед його обличчям. Але в моєму будинку він розповів загадкову оповідь, яку я й досі не зовсім розумію. Він розповідав про родовитого чоловіка, який вирушив у далекий край, щоби прийняти царство, а тоді повернутися. Перед від’їздом він покликав десятьох своїх рабів, доручив їм десять мін і звелів торгувати ними йому на вигоду, поки він повернеться. Але його громадяни ненавиділи його і послали йому вслід звістку, що не хочуть, аби він був над ними царем. Ставши на царство і повернувшись, він звелів покликати рабів, яким доручав гроші, й зажадав від них звіту, щоб довідатися, хто що для нього набув. Перший раб гордо розповів, що дана йому міна принесла десять мін. І відказав йому цар: «Гаразд, рабе добрий, ти в малому був вірний — володій десятьма містами».
Мені довелося перебити його й запитати геть розпачливо:
— Невже він не казав ні про що, крім грошей? Я чекав від тебе слів вічного життя.
Але Закхей виправдовувався, пояснивши:
— Я — лише митар. Певно, він гадав, що я найкраще зрозумію притчу, яка стосується грошей.
Мовив і Симон Киринейський:
— Ми, юдеї, найкраще розуміємо все, що стосується грошей, і краще за тебе, римлянина, вихованого грецьким філософом. Десять мін — дуже велика сума, але, може, то було лише срібло, а все ж таки не золото. І багато, звичайно, залежить від того, скільки часу тривала відсутність господаря. За зовсім короткий час ніхто, мабуть, не зможе чесними способами побільшити одну міну вдесятеро. Принаймні для цього потрібні удача і хитрість.
Закхей запитав:
— Можна розказувати далі чи ні? Другий раб побільшив одну міну вп’ятеро, і йому дали володіти п’ятьма містами. А от останній раб приніс назад дану йому міну, яку мав сховану в хустці, боячись загубити і втратити гроші, якщо почне торгувати ними. На своє виправдання він сказав: «Я боявся тебе, бо ти жорстока людина: береш, чого не поклав, і жнеш, чого не сіяв». Тоді цар мовив: «Устами твоїми суджу я тебе, злий рабе. Ти знав, що я жорстока людина, беру, чого не поклав, і жну, чого не сіяв. Чому ж ти не віддав мої гроші надійному банкірові, якщо сам не наважувався торгувати ними за мене, щоби, приїхавши, я взяв своє принаймні з прибутком?» Він звелів іншим узяти в нього ту єдину міну й дати тому, хто мав десять мін. Але інші сказали: «Він десять мін уже має».
Я затулив собі рота рукою, щоб не сказати нічого про цю нудну розповідь, але Закхей тріумфально подивився на нас, підніс руку і попросив:
— Слухайте уважно і запам’ятайте, бо це його наука. Цар відповів їм: «Говорю я вам, що кожному, хто має, то дасться йому, а хто не має, забереться від нього і те, що він має». Наостанок він звелів привести до нього ворогів, які не хотіли, щоб він царював над ними, і наказав повбивати їх.
Ми з Симоном Киринейським обидва обмірковували цю загадкову оповідку. Нарешті я сказав, пригнічений: