— Ісус Назарянин, син Божий, пригощає вас усім цим добром, бо він воскрес і його царство поруч з нами, доки він ходить серед нас, іде собі й приходить, як хоче, зокрема крізь замкнені двері.
Жебраки налякалися й позирали одне на одного, але найсміливіші з них засміялися вголос і загукали: «Благословенний ти, Симоне Киринейський, серед Ізраїлевих чоловіків! Але чому ти частуєш нас лише оцтом, коли сам ти, судячи з твоїх слів, цмулиш солодке вино зі своїми поважними гостями?
Аж задихаючись із гніву, Симон Киринейський гукнув слугам і звелів:
— Відкоркуйте їм ще й глечики і намішайте їм питво в найбільшій посудині, щоб вони повірили, що Ісус Назарянин, син Божий, творить диво ще й по смерті.
Слуги зробили, як він звелів, але щоб порятувати те, що можна було ще порятувати, почали самі наввипередки пити разом із жебраками; до них усіх долучився й Елеазар. Тим часом Симон Киринейський приніс посудину з дорогою нардовою мастю, розбив її шийку й вигукнув:
— Цей бруд, запах гнилизни і мухи на ваших очах і виразках муляють мені. Це занадто знайомий для мене запах. Здається, ніби я знову лежу в темряві з кайданням на нозі в рабській будці. Намастіть собі голову цією мастю і обітріть нею лице, адже вельможі — й ті позаздрили би вам за ці пронизливі пахощі.
Солодкі пахощі й справді розійшлися по всьому подвір’ї, коли він розкрив посудинку. Він ходив подвір’ям, великим пальцем мастив маззю волосся жебраків і загалом поводився так, наче втратив розум — то реготав, то страшенно лаявся. Але далі він опинився біля хлопця, який жадібно щось їв; посудина випала в Симона з руки, він кинувся навколішки поряд із хлопцем і звелів вельми розсудливим голосом:
— Принесіть мені густого гребінця, щоб я вичесав вошей в цієї дитини.
Коли наказ було виконано, він і справді почав вичісувати й убивати вошей у кудлатому волоссі брудного хлопця, і робив він це так вправно, немовби все своє життя виконував цю неприємну справу. Голова у хлопця була вся у струпах від укусів вошей, і він зойкав під час Симонового вичісування, але так поспішав наїстися, що не встигав боронитися.
Жебраки почали боятися й шепотіли одне одному:
— Симон Киринейський утратив розум через Ісуса Назарянина. Це зрозуміло, адже римляни так тяжко зганьбили його, змусивши нести хреста блюзніра. Швиденько їмо й пиймо і берімо, що він нам дає, але потім ідімо геть, щоб він не почав вимагати від нас повернути те, що нам дав.
Їхній головний мовив:
— Траплялося й раніше, що багатій сп’яна пустить непроханих жебраків до себе на гостину, але зрештою розгнівається на них і топче їх ногою, щоб вони випорснули з себе все, що з'їли й випили. Тож поквапмося.
Боязко вони поглядали на Симона Киринейського, але той з такою святобливістю заглибився в очищання хлопцевої голови від паразитів, що не чув їхньої розмови. Вичистивши хлопчині голову, він силоміць підвів його до басейну, стягнув з нього лахміття і скупав його всього, не зважаючи на його вереск. Решту мазі він використав на те, щоби змастити хлопцеві голову, груди й ноги, далі вибрав для нього з-поміж одежі власних синів хітон, плащ і червоні черевики, одягнув його й мовив:
— Тепер ти напахчений і вбраний так, як син вельможі. Нехай мене вдарять по носі, якщо ти не гідний його царства.
Жебраки похапали одяг, який роздав їм Елеазар, і почали обережно скрадатися до брами, чатуючи нагоди вихопити хлопця з рук розшаленілого Симона Киринейського. Однак той помітив їхні наміри й гукнув:
— Ще не йдіть, запрошені Ісусом Назарянином гості! Кожен з вас має дістати подарунок від нього.
Він звелів Закхею й мені іти з ним, і ми допомогли йому відчинити замкнену на багато замків залізну, скріплену обручами скриню. Звідти він вийняв запечатану шкіряну калиту і бігцем повернувся на подвір’я, здер печатку й почав роздавати срібняки жебракам, які тягли до нього руки. Деяким він дав драхму, деяким — тетрадрахму, а деяким дісталася десятидрахмова монета, бо він тицяв гроші навмання, не дивлячись, кому що буде.
Жебраки почали ремствувати й казати:
— Чому отому дісталося аж стільки, а мені ти дав так мало?
Але Симон Киринейський відказав:
— Винуватьте в цьому Ісуса Назарянина. Він бере, чого не складав, і жне, чого не сіяв. — І дав з калити ще більше тим, кому дав був найбільше, — та коли почав забирати гроші в тих, кому дісталися найменші срібняки, тут уже жебраки відчули, що пора, і втекли геть усі у браму, забравши з собою хлопця.