Симон Киринейський витер піт на обличчі, здивовано подзенькав калитою і сказав:
— Такого зі мною раніше не бувало. Що, мені сприймати це як знак і пораду? — адже в калиті лишилася половина грошей, хоч я був ладен пороздавати їм усе.
Я порекомендував йому:
— Віднеси, поки не пізно, гроші назад до скрині й замкни її. Далі вичеши собі бороду, щоб у тебе самого не завелися воші, й накажи слугам прибрати сліди гостини. Я не знаю, чим була ота твоя поведінка — дурістю чи хитрістю, але я в усякому разі певен, що жебраки триматимуть у себе те, що їм дісталося, і напевно вже довго не докучатимуть тобі.
Закхей сидів біля Елеазара окрай великої змішувальної посудини, він весело засміявся і гукнув мені:
— Ходи й ти, римлянине, бери собі чашку і начерпай вина. Тут іще багато на споді, і не годиться, щоб таке дороге вино застоювалося й псувалося.
Він попив вина і вигукнув:
— Благословен плід виноградний іменем того, хто помер і воскрес, щоб підготувати для нас усіх царство! На власні очі ми його бачили, всі ми троє, і ти, Елеазаре, в усякому разі бачив його сліди на кам’яній підлозі, тож ти мусиш повірити нам — чоловікам поважнішим, аніж ти, орач і пастир.
Ніжно він оповив Елеазарові шию рукою, поцілував його і пояснив:
— Не журися, адже поважнішим за тебе я є лише на цьому світі, а в його царстві, можливо, ти станеш поперед нас. Він сам запевняв, що там перші стануть останніми, а останні — першими.
Елеазар боронився, випручуючись від нього, і дорікнув:
— Ви всі в екзальтації, а найбільше — мій господар Симон. Але я й сам в екзальтації після того, як дістав новий одяг і роздав стільки добра й вартих грошей речей тим, хто нічого не має. Щонайменше мені вдарило в голову вино, бо я незвиклий до міцного вина.
Але Симон Киринейський мовив, обмацуючи голову:
— Мир вам. Я вкрай стомлений і повернуся в темну кімнату, посплю. Багато ночей мені не спалося, бо я не міг заснути і мордувався через Ісуса Назарянина. Тепер я відчуваю, що маю мир, і, думаю, просплю весь Шабат.
Хитливими ногами він подався до своєї кімнати, і ми не пішли за ним, ми із Закхеєм, бо обидва розуміли, що в цьому стані йому і справді краще поспати. Але пам’ятаючи про вимоги гостинності, він іще повернувся й зі скуйовдженим волоссям зазирав на нас із-за дверей, кліпав очима і казав:
— Сподіваюся, що все це — просто поганий сон, і я знатиму, що це так, коли, прокинувшись, уже не застану вас тут. Але заночуй ти, Закхею мого сну, в світлиці, якщо хочеш. Елеазар нехай проспиться, а тоді йде до себе додому справляти Шабат, доки в небі не зайнялися три зорі. Ну а ти, римлянине, тобі я не знаю що сказати, бо ти напевно лише сон, і я вже тебе не застану.
Елеазар послухався його, пішов у тінь колон, кинувся на землю й загорнув собі голову плащем. Ми із Закхеєм лишилися вдвох і пильно подивилися один на одного. І його лице вже не було в моїх очах неприємним лицем карлика — очі в нього світилися, а щоки пашіли з вина, як у звичайнісінької людини.
Він запитав мене, чи не знаю я чогось про учнів, яких Ісус обрав своїми посланцями. Я розповів йому, що знав і що бачила Марія Магдалина, і як Ісус крізь замкнені двері явився в горішній залі кільком своїм учням. Я розповів, що бачився з Хомою та Іваном, і відверто визнав, що вони мені не повірили чи не захотіли приймати мене. Наостанок я мовив:
— Моє серце згорить у мені. Вони мені не повірять, якщо я піду й розкажу їм, але, може, повірять тобі — бо знають тебе, — якщо ти підеш і розповіси, що з тобою і з нами відбулося. Може, тоді вони довірятимуть нам і звірять нам свою таїну, адже напевно вони знають більше за нас і знають також його містерію, хай і не хочуть розкривати її іншим.
Закхей довірливо мовив:
— Я піду й розшукаю їх. Принаймні Матвій довірятиме мені, бо сам колишній митар. Ми з ним розуміємо один одного. Може, він попросить інших за мене.
— Зроби так, — мовив я. — Сам я більше не хочу і не можу набиватися до них. — Я змалював йому горішню залу, в якій бачився з Хомою та Іваном. Він висловив припущення, що знає будинок і його господаря, хоча теж не хотів називати мені його імені.
— Іди в мирі до своєї оселі і чекай, щоб я тебе покликав, а я підготую для тебе дорогу, — самовпевнено звелів Закхей.
Отже, так ми розлучилися, і я пішов до своєї оселі, чудуючись з усього, що зі мною відбулося в будинку Симона Киринейського.
Сьомий лист
Марк — Туллії.
Я й далі пишу тобі, Тулліє, наче вітаюся з тобою. Мій добрий учитель на Родосі виховав у мені розуміння того, наскільки зрадлива людська пам’ять і наскільки швидко все змішується в голові та переплутується одне з одним, і забувається порядок подій. Навіть ті, хто бачив одну подію, пам’ятають її по-різному і засвідчують по-різному — кожен залежно від того, що саме викликало в ньому зацікавлення. Тому я пишу, щоб самому не забувати, як і в якому порядку все зі мною відбувається.