Його хитрі слова під’юдили мене так, що я забув про обережність і розповів, як бачив дивну постать у будинку Симона Киринейського і як гадав, що бачив воскреслого в подобі садівника того ж таки дня, коли він уранці встав із могили. Аденабар жалісно похитав головою і висловив припущення:
— Думаю, ти пив-гуляв в Александрії і, певно, начитався більше, ніж витримувала твоя голова. Цей клімат — не для твого тіла. Найрозумніше ти зробиш, якщо негайно виїдеш звідси. На щастя, я твій приятель і не викажу тебе, тільки пообіцяй заспокоїтися і стримуватися.
Я розбурхався від його слів і вигукнув:
— Мене вже вдосталь підозрювали в тому, що я вивідую відомості для римлян. Сам я не хочу нікого підозрювати. А то мені б здалося, що тебе послали застерегти мене від втручання у справи юдеїв.
Аденабар намагався не зустрічатися зі мною поглядом, засоромився, потер руку об руку в себе між коліньми й зізнався:
— Якщо геть чесно, командир залоги натякнув, що я міг би навідати тебе і запитати про мир, бо він не має жодного бажання, щоби друг проконсула зайшов у конфлікт з юдеями. Гадаю, через неспокійні настрої у фортеці він хотів би знати, що саме ти дізнався про дедалі химернішу змову юдеїв проти спокою й порядку. Але, звичайно, він не може звеліти шпигувати за тобою, адже ти громадянин і, кажуть, маєш рекомендаційний лист від такої високої особи, що я не наважуся її назвати. І я не маю наміру доповідати комусь про те, що ти мені по-приятельському розповів. Хіба що зазначу, що ти в розбурханому стані, як і більшість цими днями. Але про постаті й видива я міцно триматиму язика за зубами. Він суворий чоловік і не повірить у таке. Я лише виставив би себе на посміх і ризикував би лишитися без підвищення на службі, якби розповів про таке.
Він обтер обличчя, глянув на стелю і зауважив:
— Я вже подумав, що в тебе тече дах, бо мені здалося, ніби я відчуваю, як кілька крапель падають мені на лице. Це дешеве галілейське вино, либонь, міцніше, ніж я собі думав. Укладімо угоду між нами. Примири мене з назарянином, якщо ти віднайдеш його і він погодиться вислухати мене. Сам я через своє офіцерське звання не можу бігати за ним — це ти, певно, розумієш, — але я мушу мати з ним спокій.
Раптом він почав завзято чухатися, роззирнувся і подивувався:
— Тут же не має бути паразитів. Я б не порекомендував тобі цього покою, якби знав, що по тілі починають бігати паразити, щойно сядеш тут ненадовго.
Коли він отак шкрябав собі тіло, я й сам почав відчувати свербіння в шкірі, і здавалося, ніби волосся на моєму тілі піднялося сторч. Мене струсонуло.
— У цій кімнаті нема паразитів, це чиста кімната, — сказав я. — Думаю, хтось іде до нас.
Аденабар квапливо встав, загорнувся плащем і мовив:
— Якщо так, я не хочу нічим більше турбувати тебе, а піду собі. Ми вже про все поговорили, та й вино твоє закінчується.
Але він не встиг утекти, адже ми почули знизу голос господаря-сирійця і ходу, від якої рипіли сходи. Аденабар позадкував до стіни й підніс угору два пальці для захисту. Увійшов великоголовий Закхей, тягнучи з собою закутаного плащем чоловіка, який затуляв собі голову, тож я не бачив його обличчя.
— Мир тобі, Закхею, — мовив я. — Я сиджу в своїй кімнаті й палко чекаю на звістку від тебе.
— Мир і тобі, римлянине, — привітався Закхей з помітною неласкавістю. Скидалося на те, що він цілковито забув, як обвивав руками мені шию і цілував мене, захмелівши від вина Симона Киринейського. А чоловік, якого він вів із собою, відсахнувся, побачивши Аденабара, й запитав:
— Хто це?
Господар-сирієць, який увічливо припровадив їх сюди, мовив у дверях:
— Це просто один центуріон з фортеці Антонія і, незважаючи на своє звання, мій добрий друг. Ви його не бійтеся. Він розуміє юдеїв, і ви не занечиститеся ні від нього, ні від мене та мого будинку, вступивши сюди.
Незнайомець ударив Закхея у вухо й вигукнув:
— Виходить, таки зрада, і ти завів мене в пастку, ти, гірший за Юду Іскаріота! — Він обернувся, щоб тікати, але я встиг заступити йому шлях, міцно вхопив його за руку і стримав його, бо мені здалося несправедливим те, що він так мерзенно вдарив калікуватого Закхея.
Закхей потер щоку, боязко видивляючись на мене й Аденабара, і запевнив:
— Якби я це знав, я б нізащо не привів тебе сюди. Римлянин хитріший, ніж я думав. Удар мене і в другу щоку. На це я цілком заслуговую.
Аденабар своєю чергою подивився і на Закхея, і на його товариша й мовив: