Усе ще цупко стуливши долоні, він по-дитячому втупився поглядом перед собою і пояснював:
— Я митар, а тому вмію ще й по-грецькому читати-писати, а також робити складні обчислення і користуватися різними мірами та гирями. Тому я й досі мушу подумки ретельно міряти і зважувати все, що кажуть і що відбувається. А що нових мір я не маю, мені доводиться користуватися старою. Ця стара міра — це міра Мойсея й пророків і священних рукописів, і цією мірою годі поміряти поганина. Ні, я не можу, як би не старався. А втім, у мене в серці тривога, бо саме через ті мої риси, завдяки яким він, певно, вибрав мене, мені довелося геть по-особливому затямити собі його власні слова: «Якою мірою ви міряєте, такою і вам відмірять». Я маю немов передчуття, що він сам дав нам нову міру, але яка вона — цього я ще не розумію. Тому я знову і знову мушу повертатися до старих мір, яких іще змалку навчився.
Ті слова вдарили мені в душу, і я згадав свого доброго вчителя на Родосі, який навчав мене, що мірою всього є людина. Тому недосконалість, скептицизм та помилковість були і дотепер є для мене єдиною мірою, якою я здатен міряти життя і світові події. Це вчення зробило мене терпимим до чужих слабин, а також і до своїх, тож я не можу нікого занадто суворо засуджувати. Людина може мати прагнення до добра, але його повне здійснення, а з цим і досягнення повної краси, для неї неможливе, бо вона — лише людина. Це знання робить мене сумовитим, але з другого боку воно допомагає мені терпіти самого себе, і врешті я вдовольняюся тим, що прагну лише збалансованої середини, після того як помітив, що надмірна суворість стоїків у здійсненні доброчесності — така сама обтяжлива, як і надмірне насолоджування. Щоправда, внаслідок моєї пристрасності я так і не досяг середини — мене хитає то в той бік, то в той. Утім, прагнення середини, на мою думку, найкраще вистачає, щоб відповідати мірі людини.
Однак, немов як спалах, я зрозумів Матвієві слова й відчув, що Ісус Назарянин справді несе нову міру в світ. Одночасно людиною і сином Божим він ходив по землі й повернувся з могили, щоб довести своє божественне походження. Дана людиною, нова міра була б лишень іще однією мірою серед інших людських мір, підвладною дискусії та критиці, а ось дана ним — вона не є осяжна розумом чи полемічна, вона — єдина справдешня міра, засвоєння якої може врятувати людину.
Але якою є ця нова міра? Як мені це знати, коли ним самим вибраний посланець іще тільки передчуває її? І чи не призначена вона лише для юдеїв, які вважають себе богообраним народом і цим відділяють себе від усіх інших народів? Адже саме юдеї відкинули свого царя.
Здавалося, ніби Матвій був спроможний стежити за моїми думками, бо він сказав:
— Ми блукаємо в темряві поміж старим і новим і ще не розуміємо його царства. Ми повірили, що він обрав нас дванадцятьох для панування над дванадцятьма ізраїльськими племенами. Через Месію Ізраїль пануватиме над усіма народами світу. Адже ми не можемо відмовитися ні від пророцтв, ні від рукописів. Ця суперечність занадто лячна, щоб ми могли її зрозуміти. Очищаючи храм, він сам назвав його домом його отця. Як ми можемо відкинути заповіта, укладеного Богом з Авраамом та Мойсеєм? Увесь Ізраїль розпадеться. Тому ми не можемо відкривати його дорогу стороннім і поганам. З таким самим успіхом ми могли б їсти нечисте. Іди геть, спокуснику.
Закхей мовив:
— Я прослужив римлянам і запізнався з ними. Тому вивільнення моє стало солодким. Чудово було, після того як заблукав, повернутися в Авраамове лоно. Більше нас не спокушай. Нам і так непросто дається терпіти все решта.
Але, дивлячись на його калікуватість і розуміючи його самовдоволеність, я згадав про свій гонор і мовив:
— Нехай буде по-вашому. Я принизився до пса перед вами. Тепер я розумію, що вам обом шкодить юдейська жадібність. Ви хочете скнаристо тримати в себе все, не даючи іншим, хоч самі ще не розумієте, що відбулося. Я теж не розумію. Але я розумію те, що якщо Бог народжується людиною на землі, страждає і вмирає людиною, а потім воскресає з мертвих, то це стосується кожної людини в околі землі і аж ніяк не тільки вас, юдеїв. Тому я маю намір знову і знову пізнавати його загадку й шукати його — якщо не з вами, то окремо від вас. Ідіть собі в мирі.