Тепер нутрощі Талісмана повільно наповнювалися захмареною білістю. Імпульси зливалися в одне-єдине сяйво. Джек поклав руки на кулю, і Талісман вистрелив сліпучою стіною світла, веселкою!, яка, здавалося, ось-ось заговорить. НАРЕШТІ!
Джек пройшов кімнатою до ліжка. Талісман вібрував і освітлював підлогу, стелю, стіни; гарячково яскраво осяював ліжко.
Щойно хлопчик підійшов до ліжка матері, текстура Талісмана стала ледь помітно змінюватися під його пальцями. Скляна твердість якимсь чином зміщувалася, ставала менш гладкою, пористішою. Кінчики Джекових пальців майже тонули в Талісмані. Туман, яким була наповнена куля, кипів і темнів.
Цієї миті Джек пережив сильне, а точніше, несамовите відчуття, яке здавалося неможливим того далекого дня, коли він вперше гуляв Територіями. Джек знав, що якимось незбагненним чином Талісман, річ, через яку пролили стільки крові й стерпіли стільки всього, збирається змінитися. Він збирався змінитися назавжди, і Джекові доведеться його втратити. Талісман більше не належатиме йому. Чиста гладінь кулі також потьмяніла, і вся краса рівчастої поверхні м’якшала. Здавалося, що в руках було не скло, а тепла пластмаса.
Джек поспіхом поклав Талісман матері в руки. Він знав про свою місію: він був створений саме для цієї миті; його створили в якійсь чарівній кузні, щоб він відповідав вимогам саме цієї миті, і жодної іншої. Джек не знав, на що він чекає. На спалах сяйва? На запах ліків? На великий вибух?
Нічого не трапилося. Мати і далі непорушно вмирала.
— Будь ласка, — вихопилося у Джека. — Будь ласка… мамо…
Раптом хлопчик завмер, не дихаючи. Рубець, одна із вертикальних канавок в Талісмані, беззвучно розійшовся. З отвору повільно полилося світло, яке огорнуло руки матері. З туманних нутрощів розкритої, вже майже порожньої кулі крізь розгорнутий рубець лилося дедалі більше світла.
Знадвору раптом долинули співи птахів, які святкували своє буття.
Джек усвідомлював усе трохи розгублено. Затамувавши подих, він нахилився вперед і спостерігав, як Талісман виливається на ліжко матері. Захмарена яскравість наповнилася силою. Рубці та іскри світла підживлювали її. Очі Джекової матері затремтіли.
— О, мамо, — прошепотів він. — О…
Сіро-золоте сяйво текло, паруючи, з отвору в Талісмані, воно піднімалося руками матері. Її хворобливе висохле обличчя трохи насупилося.
Джек вдихнув, але не помітив цього.
(Що?)
(Музика?)
Сіро-золота хмара із самого серця Талісмана видовжувалася над тілом матері, вкривала її напівпрозорою ледь матовою тонкою рухомою мембраною. Джек спостерігав, як ця рідка тканина ковзає по її обвислих грудях вниз до тонких ніг. З відкритого Талісмана разом з сіро-золотою хмарою витікав і чудовий аромат, солодкий п’янкий аромат квітів та землі, дріжджовий, наповнений добром запах. Запах народження, збагнув Джек, хоча він ніколи не був присутнім під час пологів. Джек утягнув повітря в легені і, дивуючись, подумав про те, що він сам, Джекі Сойєр, народжувався цієї хвилин, а тоді уявив, заледве відчуваючи пригнічення від побаченого, що отвір в Талісмані нагадував вагіну (він, звісно, ніколи раніше не бачив вагіни і мав лише абстрактні уявлення про її будову). Джек вдивлявся в отвір розпушеного Талісмана.
Тепер Джек сприйняв неймовірний гамір птахів за чорними вікнами, який змішувався з тихою музикою.
(Музикою? Що?)
Маленька кольорова кулька світла промайнула перед його очима і, блиснувши на мить у відкритому рубці, ковзнула в затуманену поверхню Талісмана, наче голуб, що пірнає в хмару випарів. Джек моргнув. Кулька нагадувала… Ось іще одна, і цього разу Джек устиг помітити лінії синього, коричневого та зеленого кольорів на крихітному глобусі, лінію узбережжя і крихітні гірські хребти. Він подумав, що в цьому крихітному світі стоїть завмерлий Джек Сойєр і дивиться на ще меншу кольорову плямку, а на тій плямці стоїть Джекі розміром з пилинку і дивиться на крихітний світ розміром з атом. Ще один світ пішов за першими двома і, кружляючи, зник у хмарах Талісмана.
Мати Джека ворухнула правою рукою і застогнала.
Джек почав ридати. Вона житиме. Тепер він це знав. Все спрацювало, як і казав Спіді. Талісман повертав життя в зморене, виснажене хворобою тіло матері. Він вбивав зло, що вбивало її. Джек нахилився вперед, на мить майже піддавшись бажанню поцілувати Талісман. Аромати жасмину, гібіскусу і свіжої землі проникли в його ніздрі. З кінчика його носа скотилася сльоза і заблищала, як коштовність у променях світла, що тягнулися від Талісмана. Джек бачив низки зірок, що пливли повз відкритий рубець; сяюче жовте сонце, що пливло в широкому чорному космосі. Здавалося, музика наповнювала Талісман, кімнату, весь світ навколо. Обличчя жінки, обличчя незнайомки, пропливло крізь розкритий рубець. Були ще обличчя дітей, обличчя інших жінок… Сльози котилися по Джековому обличчю, і він бачив, як в Талісмані пропливає обличчя його матері, впевнені саркастичні риси Королеви півсотні фільмів-одноденок. Коли Джек побачив, як його власне обличчя пропливає серед світів і життів, які прагнуть народитися в Талісмані, то подумав, що зараз вибухне від почуттів. Він розширявся. Дихав світлом. І нарешті, почувши звуки здивування, що кружляли навколо нього, помітив, що мати розплющила очі надовго — принаймні на дві благословенних секунди…