Деякі коментатори були напрочуд конкретними щодо часу, місця і способу дій, до яких вони закликали.
«Хай приїжджає у Кривий Ріг! — писали одні. — Ми підготуємося до зустрічі з шановним письменником!»
«Запоріжжя ласкаво просить, — глумилися інші, реагуючи на викладений кимось у коментах графік концертів «Придурків» і Тарнавського. — Місто козацької слави за себе постоїть!»
Мовчали Вінниця, Умань, Маріуполь.
Збентежений, відчуваючи, як остаточно втрачає контроль над ситуацією (і конкретно цього концерту, і власного життя), Тарнавський вдруге вийшов на сцену і прочитав свій інший текст — із ще гіршим результатом, ніж першого разу. Здається, в залі повисло розчарування. «Нам сказали, що буде новий, крутий Макс Тарнавський, — ніби говорили обличчя багатьох присутніх у залі. — Але, схоже, він гне далі тієї ж самої». Правдою було це чи тільки самонавіюванням, Тарнавський уже не розумів. Його навігаційні прилади, розбурхані магнітними аномаліями скандалу на фейсбуку, витворяли казна-що.
Тарнавський майже поспіхом, з глибоким почуттям поразки, передав слово Довгому, і той знову виконав майже один в один учорашню програму каверів, чергуючи українську рок-класику на зразок «Воплів Відоплясова» і «Братів Гадюкіних», з гітами «Діп перпл» і «Дорз». Публіка аплодувала, підходила брати автографи, але Тарнавський вже не вірив їх усмішкам і словам подяки. Всі вони видавалися йому фальшивими, незаслуженими. Схвильований, перебуваючи думками далеко за межами «Нірвана-Пабу», підписуючи книжки шанувальникам, почував себе гидко, як ніколи.
Поверталися в готель після концерту пізно, йшли пішки — до готелю від «Нірвани...» було двадцять хвилин неспішного кроку. Після накуреного залу рок-клубу хотілося ковтнути трохи чистого нічного повітря, провітрити голову. Всі були втомлені, незадоволені, роздратовані, ніби старе розстроєне піаніно. Відчуття того, що вечір був невдалим, з’явилося і у Тарнавського, і у хлопців з Алісою — але, схоже, з різних причин. Йшли мовчки, деталей виступу не обговорювали — провальність вечора, попри зібрану непогану суму грошей з квитків, була самоочевидним фактом. Через холодок, який Тарнавський раптом почав відчувати з боку хлопців, у Макса почала закрадатися незрозуміла підозра, що причину невдачі «Придурки» намагаються пов’язати саме з ним.
— Гей, ви чого? — спитав він, коли вони крокували по вулиці, забігши поперед усіх і йдучи обличчям до гурту. — Чого такі нераді? Ми ж бабла зрубали сьогодні нормально. Завтра виступимо краще.
Аліса мовчала. Хесус також. Довгий відвертав погляд. Навіть Рибка ніс свою бас-гітару якось по-особливому фатально, занурившись у себе. Складалося враження, що ці п’ятеро встигли вже обговорити щось, а якщо не обговорити, то обмінятися телепатичними сигналами, як один живий організм.
— Я щось пропустив? — спитав, врешті, Макс, дивлячись на них зніяковіло.
— Довгий хоче їхати додому, — озвався Назік, похнюплено опустивши голову.
— В сенсі?! — щиро здивувався Тарнавський, на секунду забувши про свої біди на фейсбуку. — Довгий, ти чого?
Довгий, який ішов окремо від усіх, мов прокажений, нічого не сказав, лише дивився собі під ноги — вулиця була мокрою від ожеледі, і з неба знову летіли дрібні сніжинки, зовсім такі самі, як ті, що падали під час телефонної розмови перед концертом на розмежувальну лінію, затягнуту колючим дротом, між ним та Яніною.