— Ей, я не зрозумів, народ, ви чого? Зупиніться, — він розвів руки в боки, щоб спинити їх, і «Придурки», мов за командою, стали на хвилину посеред темної вулиці. Вулиця була на віддалі від ожвавленого центру, малолюдна, погано освітлена, — аж ніяк не найкраще місце для розмови. — Що відбувається, народ?
— Довгий їде додому, — сказала Аліса, зітхаючи. — Бо він придумав собі, що ти забрав у нього наш тур.
— Не забрав, — поправив Хесус баритоном. — Просто Макс почав сильно напрягати. І це опускання мені якось не дуже... Я, в принципі, згоден з Довгим.
— Яке опускання? — розгублено сказав Тарнавський. — Ви про що? Стоп-стоп-стоп. Я щось зовсім нічого не розумію.
— Ти хоч себе сьогодні чув? — спитала його з докором Аліса.
— А що?
— Борщо! — буркнула вона і, взявши в руки один із барабанів, пішла далі. Тарнавський здивовано подивився їй у спину, безпорадно розвівши руки.
— What the fuck, Аліса?!
— Художніка каждий обідити може, — м’яко сказав йому Рибка. — Делікатнєє надо бить. Це ж іще діти. Навіщо ж їх так опускать при всіх.
— О бля, образилися, чи що? — викрикнув їм у спину Тарнавський.
— Я думаю, ето чісто сітуатівно, — озвався Рибка задумливо. — Нє екзистенциально. Но послєдствія могут буть нєхороші.
Рибка взяв у руки свій бас і поволі пішов услід за рештою.
— Ну і хер з вами, — буркнув Тарнавський, розвертаючись до «Придурків» спиною і рушаючи у протилежний бік вулиці, кудись назад до «Нірвани», поближче до центру. — Де тут бар? Де тут, скажіть мені, будь ласка, бар, в якому можна набухатися?
Історії дяді Колі
З речей «Придурків» на руках у Тарнавського залишився малий барабан. Наздоганяти цих малолітніх дурників не хотілося, барабан був захований у зручний поролоновий чохол з ручками і був зовсім легким, тож Тарнавський вирішив узяти його із собою як компаньйона по нічному гулянню містом. Малому барабану, як і Тарнавському, теж час уже був помужніти, і Максові захотілося показати своєму новому другові, що таке справді доросле життя.
З барабаном у руках Тарнавський вийшов на дорогу і досить швидко впіймав авто. У старого, бувалого вже в бувальцях водія розбитої ауді, що курив за кермом, він спитав:
— Стрипуха є тут у вас в місті? І щоб труби зразу промочити.
— Тобі куди? «М’ятний осьминог» чи в «Кукли-бар»? — озвався водій.
— А в якому цицьки більші показують?
Водій криво посміхнувся.
— Сідай, — кивнув він.
Тарнавський закинув на заднє сидіння барабан і заліз слідом.
Старий таксист, увімкнувши неголосно радіо, і викинувши у напівпрочинене вікно недопалок, повіз Тарнавського з його малим барабаном кудись через темні, заповнені приземистими багатоквартирними будинками вулички Хмельницького, і житлові масиви тривожно здіймали свої темні прямокутні обриси, освітлені колючим електричним світлом, незатишним, мов життя Тарнавського.
— Коли я дивлюся вночі на багатоповерхівки із запаленими вогнями у вікнах, мені завжди стає дуже одиноко, — промовив Тарнавський, звертаючись до барабана. — Особливо зимою.
— Чому? — здивовано, по-доброму озвався водій, кинувши на нього погляд у дзеркальце.
— Я завжди допізна залишався в школі у початкових класах. Робив уроки, і мене потім забирав тато. Коли він від нас із мамою пішов, мені довелося вчитися повертатися самому. Я добирався додому сам через пів-Києва, восьмилітній пацан. Дивився на ці вікна і думав, що там, за ними, напевне, у всіх усе добре і затишно... не так, як у мене... Але потім, коли я виріс, то зрозумів, що це не так. Ні в кого не затишно за вікном.
— Да, — коротко погодився замість барабана водій і міцніше стиснув кермо. — Це так.
Не встиг Тарнавський як слід насолодитися цією незатишністю, мов екзотичною гіркою настоянкою, чимось на зразок ризького бальзаму, цілющого й різкого водночас, як вони вже зупинилися біля джентльмен-клубу «М’ятний восьминіг».
— Маленьке місто тут у вас, — сказав Тарнавський печально, передаючи водієві гроші. — Я думав, дорога буде довшою.
— Гарно позажигати, — гмикнув водій і поїхав далі, а Тарнавський, стискаючи в руці кейс із барабаном, зайшов у «М’ятний восьминіг».
У клубі вже грала музика. Людей було немало, як на початок тижня — більше, слід сказати, ніж на виступі Тарнавського. Кілька дівчат в обтягуючих шкіряних костюмах і кашкетах танцювали в напівтемряві довкола пілонів у кольорових променях дискобола. Тарнавський, окинувши схвальним поглядом шоу на сцені, попрямував до бару, де заманливо підсвічені блакитним на скляних полицях уже чекали на нього батареї пляшок.