Дівчина, виграючи стегнами, почала танцювати довкола іншого чоловіка. Тарнавський, відчуваючи, що рятувальну шлюпку, на якій він евакуйовувався з «Титаніка» свого несподіваного музично-літературного туру, відносить зараз течією кудись настільки далеко у відкритий океан, що звідти можна буде не повернутися, раптом зрозумів, що час братися за весла і гребти до берега.
— Ще віскі, — сказав Тарнавський губастому, з витягнутим обличчям барменові, пришвартувавшись як слід до причалу шинкваса. Раптом Макс упізнав, кого йому нагадує бармен. — Ти схожий на цього, як його... На Хару.
— Не знаю, хто такий Хара, — усміхнувся губастий.
— Як тобі пояснити... — Тарнавський відчув, що язик перестає його слухатися. — Це такий літературний критик.
Бармен задоволено кивнув.
Невідомо було достеменно, котра вже була година, але в якийсь момент клуб помітно спорожнів, дискобол завмер і згас, а дівчата в трусиках і бюстгальтерах перестали рухатися граційно. Опустивши плечі, наче втомлені прибиральниці, вони пішли кудись на задвірки сцени. Тарнавський, теж відчувши, що втомився танцювати, сів біля шинкваса в самому кутику бару почекати, поки перестане йти обертом голова і він зможе викликати собі авто в готель. Підлога клубу після вечірнього шоу була вся вкрита конфеті, кольоровими паперовими серпантинами та порожніми бляшанками від енергетиків. На фоні практично повної відсутності відвідувачів, за винятком кількох випивох за шинквасом, ці залишки свята викликали всередині Тарнавського вже приспане відчуття нудьги та неспокою. Час був рухатися назад у готель, повертатися у в’язницю свого життя.
— Нагулявся? — спитав у нього літній уже, безхитрісної зовнішності невисокий чоловічок, що скромно сидів за шинквасом поруч на сусідньому табуреті. Біля чоловічка стояло горнятко з кавою. Чоловічок був одягнутий просто, в темну робочу форму, на завсідника «Восьминога» він був зовсім не схожим. Низенький, коренастенький, з обличчям цеглиною і жилавими руками, що виглядали з-під закатаних по лікоть рукавів уніформи, він видався Тарнавському навіть симпатичним. Було щось доброзичливе в ньому.
Тарнавський кивнув.
— А ви хто будете?
— Дядя Коля, охраннік етого завєдєнія.
— Макс Тарнавський, маладой пісатєль, — Макс простягнув дяді Колі долоню, і той міцно потиснув її.
— А шо ти пишеш, Макс? — спитав дядя Коля зацікавлено.
— Довго розказувати, дядя Коля, — відповів Тарнавський, відчуваючи, що від надмірної кількості випитого віскі немає сил зараз говорити.
Дядя Коля задумався.
— Я теж тіпа як пісатєль, — сказав, врешті, дядя Коля. — Только я не записую історії, я їх сочіняю і так розказую. Пока тут сіжу ночами напрольот, робить особєнно нечєго, от я і сочіняю.
— Інтересно, дядя Коля.
— Я розказую їх сам собі, шоби лучче представіть, як оно все существує, шоб понять етот мір, понімаєш? Я сіжу целими днями і наблюдаю за разнимі людьмі, а потом пріхожу к разним інтєрєсним заключєніям. Хочеш, могу розказать пару?
Макс уважно подивився на дядю Колю.
— Давайте, дядя Коля.
Папа Юра
Представ собі, шо єсть у мене друг, Юра, який служить у лічній охрані самого прєзідєнта. І он такой, шо знає всяке карате-кунг-фу, всі прійомчики, може убіть чєловєка пачкой сігарєт ілі там зробити так, шоби хтось поперхнувся во врємя обєда і умер, і ніхто б даже не поняв, шо то Юра замєшан, но на самом ділі очєнь благородний чоловік. Спецслужба, одним словом. І он нужен презідєнту для виполнєнія особо важних заданій в целях безопасності страни. Ну і от представ собі, шо презідєнт викликає Юру до себе і каже: «Юра, протів нашої страни зараз замишляється особо опасна провокація, і ти должен пойті в тил врага і там пребувати, поки всьо нє предотвратиш.» А в Юри синішка восьми год, жена любима, але страна зове, поняв? І треба замести сліди, шоби ніяк не вичислили врагі, шо Юра работає в спецподраздєлєнії, і Юра устраює все так, шоби його сім’ї показалося, шо він збухався і ушов куда-то к другой бабє і другой семьє. Там макіяж наносить соотвєтствующий каждий дєнь, запах ізо рта імітірує, особі лінзи на глаза надіває, не подкопаєшся. І вот жена уже думає, шо Юра збухався і кинув їх з сином, а Юра тим временєм снімає макіяж, робить другой і йде в тил врага, а перед тим приходить до мене в «М’ятний осьміног» і каже: «Коля, — каже, — Ти у мене одін-єдінствєнний друг, якому я полностью довєряю. Ти можеш позаботитися о том, шоби мой син виріс тут без отца нормальною людиною, не шалопаєм, і шоби з женою нічого не стряслося? Я буду тобі время от времені совєтовать, шо робити, а ти будеш моїми руками тут, хорошо?» І я Юрі отказати не можу, потому шо он мені когда-то жизнь спас, і я соглашаюся, і устанавліваю наружне наблюдєніє за сином і за женой. Презідєнт башляє Юрі бабки, а він мені передає, шоби я всьо організував як слєдуєт. Жена Юри в магазін, за нею — охраннік тихо йде, прикриває, син зі школи ввечері через полгорода сам повертається — там тоже охраннік за нім на расстоянії. Проблєми с дєньгами — трохи передаємо разними путями, так, шоб жена не здогадалася ні о чьом, потому шо враг може вичислити і тогда сорветься вся Юрина операція. І так Юра заботився о ніх, но оні уже про нього стали забувати. І тут мені Юра каже: «Ти зроби так, шоби мой син пісатєлєм стал». І я кажу: ладно, Юра, але для етого мені нужно сказать, шо ти умер. І Юра такий подумав і каже: «Ладно. Я ше і так лєт на двадцять тут в тилу должен буду оставаться, пускай думає, шо я умєр». І тоді я устраюю так, шо малєнькій син узнає, шо його тато умєр. І я йому кнігі начінаю разні подкидувати, устраюю разні встречі с пісатєлями как би случайні, він з ними знакомиться і так сам начинає писати. А потім він стає ізвєсним пісатєлєм, йому вручають Нобелівську премію, і в тот момент как раз заканчується спецоперація в Юри, і він с другой страни на вертольоті прилітає прямо в Стокгольм, я Юру грімірую, парік, уси клею, і тут сину якийсь мужик виходить вручати цю Нобелівську прємію, син благодарить, а мужик його потім в сторону кличе, каже, господін пісатєль, можна вас на мінутку? І цей ізвєстний пісатєль відходить з цим мужиком с Нобелєвского комітєта куда-то в кулуари, і тут етот мужик снімає накладні уси, парік, макіяж і каже, Валєра, каже, узнаєш мене? Це я, каже, твій папа, синок. Поняв?