— Я теж не через гроші їхав, — кивнув Назік і поклав Тарнавському руку на плече. — Не розстроюйся, Вождь.
Аліса докурила і кинула злосно недопалок в урну при вході.
— Ніяких, нахер, позичань. Ти, бля, письменник. Тобі треба творити, а не позичати. Вставай, — вона спробувала підняти Тарнавського за рукав, і Макс підвівся. — Наша акустична гітара з нами?
— У мене, — показав чохол Хесус, наморщивши чоло.
— Зможеш підіграти на томах?
— Думаю, та. А шо треба?
— Поїхали в центр. Будемо шкаляти гроші. Поки не нашкаляємо, нікуди не поїдемо.
Хесус поглянув нерішуче на Назіка. Той знизав плечима, все ще шаркаючи носаком по льодянистому снігу.
— Якщо до вечора не нааскаємо, я піду на трасу, — попередив Назік.
— Ну і я тоді теж.
— Тарнавський, ти з нами? — спитала Аліса у Макса, суворо зиркаючи з-під берета.
— А що я маю робити?
— Аскати. У тебе он, і капелюх є, — на хвилю Алісине обличчя освітила лукава посмішка.
— Слухай, простіше попросити у Яніни. За п’ять хвилин у мене будуть гроші на картці, і ми роз’їдемося.
— Ну, тоді йди до своєї Яніни, як вона тобі так потрібна, — фиркнула Аліса розлючено і першою рушила геть від Тарнавського. — Назік, Рибка, валимо звідси!
— Жизнь — боль, — гигикнув Рибка і рушив слідом за Алісою. — Здибаємся на Пер-Лашез, Вождь! Бон вояж!
Хесус і Назік рушили слідом за Алісою.
— Тьху, блін, — сказав Тарнавський стиха сам собі, все ще тримаючись за голову і за око. Рука тягнулася до телефона, набрати номер Яніни. Давай, Максе, вирішуй, вже, нарешті, на якій ти стороні.
— Алісо, Хесусе, зачекайте... Назік, бляха-муха!
Рибка Поньо, глузливо озираючись на Тарнавського, який досі сидів безпорадно на сходах перед автовокзалом, ішов неспішно за іншими і чекати на письменника не збирався, тож Макс, аби наздогнати компанію, вхопив до рук саквояж, і, притримуючи капелюха, побіг слідом за ними.
Північно-ірландський варіант
У самому центрі Хмельницького, навпроти великої дзеркальної будівлі готелю, кілька молодих людей спустилися у один із входів підземного переходу. На головах цих молодих людей спиналися недолугі зимові шапки-квасолинки, які чомусь самими молодими людьми вважалися «модними» і «хіповими». Шапки їхні були хвацько зсунуті на саму маківку так, що по обидва їх боки, викликаючи стискання серця у будь-якої притомної матері, стирчали червоні від холоду вуха. Молоді люди, котрі нагадували біженців з Пітер-Пенової Неверляндії, анексованої дорослими, на чолі з капітаном Гаком, спустившись у людний перехід, почали там швидко облаштовуватися зі своїми музичними інструментами — гітарою та барабаном. Один із цих біженців у дитинство, з довгими, ледь не до середини спини, дредами, дістав губну гармошку і першим почав награвати веселі мотиви в стилі кантрі.
Почувши звуки музики, що вже долинули з переходу, Тарнавський, який докурював біля смітника і допивав несолоджене американо з паперового стаканчика, викинув його і недопалок у смітник і, піднявши комір пальта, теж став спускатися розбитими гранітними сходами вниз.
— Якби моя мама тільки знали, — тихо зітхав він собі під ніс. Підійшовши до «Придурків», що вже почали грати, зняв з голови свого капелюха але, не наважуючись почати «аскання» — лагідне, але настирливе збирання грошей для музикантів — нерішуче завмер, прислухаючись до музики.
Назік грав на акустичній гітарі, Аліса співала, Хесус відбивав ритм. Рибка аранжував на гармоніці. Почала Аліса з «Готелю «Каліфорнія».
— Велкам ту зе готел Келіфорніа, сач е лавлі плейс, сач е лавлі фейс...
— Суперово, — показав їй великого пальця Тарнавський, коли Аліса дійшла до приспіву і, змусивши себе широко всміхнутися, виставив перед собою капелюха. В акустичному форматі «Придурки» звучали цілком непогано, до того ж у Аліси справді був досить гарний голос і слух. Люди проходили біля них, дехто кидав зневажливий погляд на музикантів і особливо на Тарнавського — дорослого, солідного колись чоловіка в недешевому пальті, який, що було очевидно з пом’ятого, зарослого щетиною обличчя і несвіжого подиху, явно переживав зараз не найкращі часи. Тарнавський підходив до таких людей із капелюхом і повторював одну й ту ж фразу: «Допоможіть бідним музикантам і літераторам». Дехто зупинявся, аби послухати музикантів — і не тільки молодь. Не відомо, що більше заворожувало випадкових слухачів — музика «Придурків» чи бажання розібратися, вдивляючись їм у обличчя: що змусило цих підлітків вийти сирого зимового дня в перехід, аби заробляти гроші співом і грою на гітарі А все ж було щось у Алісиному вокалі справжнє, душевне, і щирості цієї було в рази більше, ніж у Довгого, так що Тарнавський навіть подумав, а чи не здобули би «The Morons» значно ширше визнання, якби вокалісткою в них була саме Аліса.