— Прикольний адок, — констатував Рибка. Тарнавський напружено мовчав. Гарячий вузол неприємних передчуттів скрутився у нього в животі. Їх автобус, переїжджаючи мостом ріку Інгулець, на швидкості обігнав місцевий швидкісний трамвай. Трамвай їхав на всіх парах, і з-під коліс у нього сипалися люті жовті іскри.
— Точно, — кивнув Тарнавський, заворожено дивлячись на снопи іскор, що розсипалися на всі боки від трамваю. — О котрій наш виступ?
— О двадцять першій. Ми предпослєдні граємо сьогодні. Там має бути великий джем-сейшн в «Кавєрнє».
«Каверна» була легендою криворізького андеграунду, і через неї, мов через чистилище, проходили ледь не всі так чи інакше помітні гурти сучасної України.
— Якщо чесно, я і сам трохи в мандражі, Вождь, — сказав притихлим голосом Рибка, втискаючись у сидіння бусика.
— А ти чого? — здивувався Тарнавський.
— У мене в етом городє єсть много вліятєльних недоброжелателів, — багатозначно поворушив бровами Рибка Поньо. — Але вони, как правило, держаться в стороні від подобних мєропріятій, типу рок-концертів. Тому беспокоїтися немає про шо.
— Ми можемо відмінити концерт, — запропонував Тарнавський. — Ну його нахрін, цей Кривий Ріг, якщо тут може бути якась лажа.
Рибка промовчав.
— Ето буде нечесно по отношенію до твоєї місії — сказав, врешті, він. — У тебе є особа місія на цій планеті — устрашати своєю літєратурою школьніц. Якщо ти це перестанеш робити, хто його знає, шо може статися? Може, завтра висадяться інопланетяни?
Розмову з Жорою замняли, бо настала пора виходити. Ще одне житло — велика трикімнатна зйомна квартира, де вже тусувалося кілька гуртів, було переповнене народом. Вони пили пиво, енергетики, гучно розмовляли і гучно слухали музику. Квартирою блукали загадкові, зовсім юні дівчата-фанатки з густо підведеними чорною тушшю очима, а мали вигляд, наче були на якихось таблетках іще з ночі. Аліса сміливо проклала шлях «Придуркам» у відведену їм кімнату, і там хлопці кинули речі.
Поки діти метушилися і готували щось перекусити, Тарнавський напружено проглядав свою френд-стрічку, намагаючись зрозуміти, чи дійсно хтось сьогодні готує на їхньому концерті провокацію.
Несподівано на месенджер Максові прийшло повідомлення від Марти Дмитришин.
«Пишаюся тобою, Максиме, — писала вона. — Якщо ці люди так про тебе відгукуються, значить, ти все робиш правильно».
«Ти про що, сонце?» — здивований, відписав їй Тарнавський.
Мартуся прислала спершу смайлик, а потім посилання. Просто в нього на сторінці хтось зробив публікацію.
«Якщо хтось тільки спробує чіпати письменника, буде говорити з нами», — вихопив він першу фразу. «Тарнавський свій хлопець, і він реальний...» — вхопилися очі за другу.
Тарнавський з недовірою відкрив увесь текст поста і з бровами, що підіймалися від здивування все вище, прочитав коротке повідомлення. Воно було спільними силами написане ветеранами з Кам’янця-Подільського, вони ж виклали з десяток спільних фото, зроблених під час Максового виступу з «Придурками» в «Дідухові». Йшлося про те, що всі, хто був затеганий у цьому пості, попереджали кожного, хто спробує вдіяти щось лихе Максові Тарнавському, особистою розмовою, очно, з пристрасністю. Макс Тарнавський — свій хлопець. Хороший письменник. Прекрасна душа і світла людина. Просто є люди, які дорослішають і, переживши певний досвід, починають по-інакшому дивитися на життя. А є такі, які дорослішають тільки під старість, або не дорослішають ніколи, і в цьому їх цінність. І Макс — такий. І ми саме за це його й любимо, що він такий, що він ніколи не подорослішає. Він читав нам новелу «Ето» і ще купу всього іншого цікавого, так що дай йому, Боже, здоров’ячка. А якщо хтось не погоджується, просимо звертатися спершу до нас, в громадську організацію ветеранів «Рівняємо зуби, фарбуємо зеленкою». Ми своїх не здаємо.
У пості було затегано добру сороківку ветеранів, і з Кам’янця-Подільського, і з інших міст. Одне фото зображало Макса Тарнавського поруч із Мітею Безобразним, «худіжником» і ветераном, усміхненим, із заплетеною в тонку китайську косичку бородою. На їх тлі була одна з картин Міті Безобразного. Тарнавський з недовірою став гортати свою сторінку і побачив, що це повідомлення хтось продовжував копіювати і вставляти у кожен погрозливий коментар, що висів у обговоренні інтерв’ю Макса Тарнавського в нього на сторінці. Коментарі були розміщені так часто, що мимоволі нагадували круглі протитанкові міни, поскладані щільно в один ряд вздовж берегової лінії Сіверського Донця. Психанути так могла тільки одна людина. Подумавши про неї, Тарнавський відчув, як на очі йому навертаються сльози, а серце починає переповнювати вдячність. Дай тобі, Боже, здоров’ячка, Мітя Безобразний.