— Пане Тарнавський, вам варто покинути наш заклад, — повторила ще раз арт-директорка, але вже невпевнено, дивлячись на реакцію Тарнавського з сумішшю відрази й остраху.
— Я нікуди не піду, я маю право! — вдарив ногою по столу Тарнавський, відчуваючи, що вже себе не контролює, що в нього істерика, і саме в цей момент щойно й почався справжній джаз — ламаний, ексцентричний, гарячий. Арт-директорка першою перевела погляд кудись за спину Тарнавському, і він зрозумів, що там дещо діється. Крізь сльози він теж глянув собі за плече. Все, що він устиг побачити, — те, як на сцені, де вже встиг підключити свою бас-гітару Рибка Поньо, раптом з’явилися якісь типи в чорних балаклавах і з газовими балончиками. Вони стали пирскати ними в Рибку, і коли той зігнувся, ховаючи обличчя, почали бити ногами. Хесус спробував встати з-за барабанів і отримав подачу в обличчя.
— Що тут відбувається? — очі директорки нажахано розширилися і забігали по приміщенню пабу, коли раптом один із чоловіків у балаклаві підскочив до Тарнавського і хлюпнув йому в обличчя чимось чорним, після чого Макс відчув, як йому з усієї сили зарядили під дих.
— Ну що, гандони, дострибалися? — вигукнув той, хто був поруч із Тарнавським і, варто було тому підняти голову й спробувати втерти очі від чорнила, як одразу ж отримав порцію сльозогінного газу з балончика. Все, що встиг розгледіти Тарнавський, — перед сценою розпочалася бійка, і спітнілі чоловіки без балаклав билися з типами в масках, крутячи одне одному шиї, руки і голови і брикаючись ногами.
— Алісо, лізь під стіл! — крикнув Тарнавський, намагаючись хоч щось розгледіти крізь люту печію, що охопила практично все його обличчя і, головне, очі. Легені його розібрав задушливий кашель. Він відчув, як отримав ще одну подачу в голову і пригнувся. Здається, переверталися столи і падала апаратура. Та вже буквально через три хвилини після початку колотнечі стало чутно, як у клуб вриваються нові сили, і по чітких, скоординованих голосах він, не перестаючи кашляти і пускати цівки слини, здогадався, що то спрацювала поліція. Дуже швидко шум бійки припинився і, коли останнього нападника було затримано, Тарнавський спробував розплющити одне око, щоб зрозуміти, з якими результатами зіграла чия команда, але знову засичав з ріжучого болю. Бо, зрештою, в гарячому джазі немає переможців.
Тарнавського поставили на ноги.
— Ви при пам’яті? Як звати?
— Макс Тарнавський, — сказав він, намагаючись витерти з очей газ.
— Дуже добре, Максе Тарнавський. Поїхали у відділок. Будемо розбиратися.
Рибка Поньо пливе додому
Через чотири години розбору польотів, що відбувся у одному з криворізьких районних відділків поліції, з вималюваними на синій колір стінами і закладеною гидким біло-коричневим радянським кахлем підлогою, від якої хотілося блювати, вже під ранок, коли дія перцевого газу практично закінчилася, Тарнавський сидів у коридорчику відділення, на лаві, чекаючи, коли відпустять останнього потерпілого, який давав свідчення — Довгого. Біля Макса, мовчазні, всі покриті чорними плямами від чорнила, сиділи Назік, Хесус і Аліса. На обличчі Назіка й Хесуса можна було розгледіти ще й сліди побоїв. І на обличчі Тарнавського теж.
— Охуєнно, — саркастично кинула Аліса і голосно стукнула гидку плитку на підлозі черевиком. — Замість того, щоб відвезти нас у лікарню і надати першу допомогу, або, блядь, хоча б дати помитися, нас тримають в мусарні! Просто заєбісь.
— Я тільки от одного не зрозумів, — сказав Тарнавський, роздивляючись у яскравому, навіть сліпучому перед світанком світлі ламп у коридорі відділку свої перемазані чорнилом долоні. І нігті, і під нігтями, і пальці, і одяг — все було вкрите чорнильними плямами, які вже, напевне, добряче встигли в’їстися в шкіру. — Чому вони постійно казали, що якась наша подружка в лікарню попала? Це якийсь прикол, пов’язаний із Жорою?
— Жорі, по ходу, більше всіх дісталося, — сказав Хесус.
— По ходу, це через нього нас і завалили, — озвався Назік.
— Ти про що? — не зрозумів Тарнавський.
— Ну, ці ж нацики забігали не нас із тобою мочити. Вони за Жорою полювали.
— В сенсі?!
Аліса зітхнула, втомлена нетямущістю Тарнавського.
— Вони трансів ненавидять, шо, не врубаєшся? Жора сам з Кривого Рогу, його тут кожна собака знає. Він тому й звалив у Київ.