«З язика зняла», — подумав Макс, а тим часом, повністю опанувавши себе і зрозумівши, що тут, у сутінковій темряві чернівецького передмістя, поміж покритих льодяною кіркою верб і поруч із засипаним снігом старим авто, він знову бачить все ту ж знайому Алісу, — різкого, нахабного, вуличного підлітка — теж від цього знову став собою, Максом Тарнавським, дорослим (відносно), зібраним (відносно), зрілим (знову ж таки, все це, друзі, відносно).
— Якщо будеш тут далі на снігу соплі пускати, провтикаєш усе, — сказав їй Тарнавський раптом досить грубо, стримуючись від того, щоб не струснути Алісу як слід. — Треба їх проригати. До концерту ще дві години. Навіть три. Я попросив Жанет поставити вас третіми з кінця, перед «Кривавим весіллям». Якщо ти мені допоможеш, я їх розчухаю. До десятої вони будуть як огірочки.
Раптом в Алісиних очах замість темної, мов циганська хустина, пелени нерозділеної романтики спалахнуло щось тверезе й ділове. Макс укотре подивувався їй: тоненька, у дешевій шубці, з шаликом під ніс, з носом, мокрим від сліз (під дашком над входом у «Качку» ввімкнули яскраву жовто-гарячу лампу, і її теплий рефлекс ліг непроханим свідком на Алісину розгубленість і надію на обличчі), вона мала в собі щось таке, що, хотілося вірити, неможливо буде зламати нікому і ніколи (хай навіть це й звучить як щось більше, ніжмоя молитва до тебе, отче).
— Зніми зараз фільм про це все, — повторив Макс уже підбадьорливо, по-батьківськи тепло. — Будь митцем, бляха-муха. Хіба перший раз таке? Треба це фіксувати, це ж історичний момент, натуральна ґонзо-журналістика! Потім, коли будеш така, як я, будеш це все показувати дітям.
— У мене не буде дітей, — буркнула Аліса, ховаючи носа в шалик, але її погляд уже поповз до входу в клуб, біля якого юрмилися нефори. Раптом звідкілясь із підвальних надр клубу почали вириватися сирі, мов вивернута земля, й оглушливі, ніби фронтові канонерки, стрімкі акорди спід-металу. Схоже, починався концерт.
— Ти не знаєш іще життя, — сказав Тарнавський і теж розвернувся вже йти до дверей.
— А ти, бляха, знаєш? — огризнулася Аліса, і Макс побачив, що вона знову готова розплакатися.
— Я тобі маю подарунок, — раптом доброзичливо мовив він. — Сьогодні ж Миколая.
Макс дістав із внутрішньої кишені пальта свої психоделічні окуляри з голографічними зображеннями очей на них.
— Тримай, — простягнув він окуляри Алісі. — Це щоби бачити усіляку нереальну поїбень. Тонкий світ для митців, одним словом. Магічний пристрій.
Аліса скептично взяла до рук окуляри і втупилася в них, стараючись не підіймати погляду на Макса.
— Спасибі, — сказала вона вже теплішим тоном, усе ще, здається, покусуючи край свого в’язаного шалика і длубаючи ногою сніг, натуральна тобі дитина.
— Пішли, треба рятувати наш тур, — штурхнув її Тарнавський і першим, не чекаючи Аліси, із засунутими в кишені пальта руками, рушив назад до входу.
— Зачекай! — почув Макс з-за спини крізь шум концерту. При вході в клуб музика гримотіла так, що, здавалося, з вух от-от могла бризнути кров. Тарнавський озирнувся. Аліса йшла до нього: недоладно переступала через кучугури мокрого снігу, аби скоротити шлях, провалювалася ледь не по коліно і для рівноваги розмахувала в повітрі руками. Такою Макс її й захотів запам’ятати — з легкою, вже зовсім дорослою усмішкою, ніжною і загадковою, дівчам, що переступає через снігові замети, розмахуючи руками — в одній затиснута запальничка із сигаретою, в іншій — Максів подарунок, чарівні окуляри. І над усім цим — чорнильні, а десь іще злегка блакитні від далекої-далекої заграви заходу, хмари, з яких ненастанно сипле сніг.
Тарнавський викинув наполовину недокурену сигарету у переповнений смітник при вході і, видихнувши дим та недбало струсивши з голови сніживо, проштовхуючись крізь рослих акселератів у шкірянках, зайшов у клуб.
ПРИДУРКИ. BLACK DOG TOUR.
Сценарій короткометражного фільму
Курсова робота:
Група: КР-13
Майстер:
Сцена 1
ІНТ. Рок-кафе «Качка», службовий туалет. Слабке жовте освітлення. На фоні чутно гуркіт важкої рок-музики. В кадрі письменник МАКСИМ ТАРНАВСЬКИЙ, в нього волосся мокре від розталого снігу. Чутно звуки блювання.