ТАРНАВСЬКИЙ:
Мене звати Максим Тарнавський. Я — літератор, що переживає зараз творчу кризу. Знаю, що для багатьох письменників, як-от Акутаґава Рюноске чи Джек Лондон, це закінчилося самогубством, але я надіюся, що ще зможу щось написати доброго, і взагалі, думаю, мені час навчитися говорити правду, дорослішати і так далі. В ролі штатного журналіста я поїхав разом з гуртом «The Mоrons» у турне Україною, щоб у режимі гонзо-журналістики переказати все, що я бачу, чую, відчуваю. Кожен косяк, кожне пиво, кожну таблетку екстезі, якщо у нас такі будуть...
АЛІСА:
(з-за кадру)
Кожен гандон...
МАКС:
...якщо такі теж будуть, втім, маю підстави сумніватися, бо цим дітям лише по сімнадцять і я не впевнений, чи вони володіють даною темою належним чином. Зрештою, інша тема — тема психоактивних речовин — на разі наших героїв теж веде у тупик. Однак це життя і це час, коли всі ми отримуємо перший досвід... Назік, ти хочеш передати привіт мамі? Вона в тебе, здається, викладає в консерваторії...
Камера опускається. Біля унітаза навкарачки стоїть НАЗАР. Тримається руками за ободок унітаза, з рота у нього тягнеться слина, він блює. З-за спини чутно голос. Камера розвертається, в кадрі з’являється ДОВГИЙ.
ДОВГИЙ:
Аліса, ти шо, хвора? Нашо це знімаєш?
МАКС:
Вона не знімає, вона це стрімить онлайн. Довгий, а твоя мама підписана на тебе у фейсбуку? О’кей, жартую, жартую, це не стрім, це просто для історії і, можливо, для подальшого використання мною в цілях шантажу в цьому довбаному турі...
У туалет заходить ЖАНЕТ.
ЖАНЕТ:
Шо тут взагалі таке, я не поняла? Мені вже всі жалуються, шо в туалет неможливо зайти, ви тут весь пол обригали, я не поняла... Пане Максим, я не поняла, ми ж по-людськи домовлялися...
МАКС:
Жанет, сонце, нам ще п’ять хвилин. Ми все приберемо...
У туалет входить ГОТ. Він роздивляється навколо і незворушно стає біля пісуара помочитися.
ГОТ:
(через плече)
Кіно знімаєте? Прикольно!
Довбаний проґ-рок!
Після очисних процедур у туалеті, ретельно зафіксованих Алісою на відеокамеру, «Придуркам» стало незрівнянно легше. З напівкоматозного стану хлопці повернулися у достатньо пристойний адекват (що означало, як мінімум, повернення в Сонячну систему і благополучне зависання десь на орбіті Марса, звідки до Землі вже було подати рукою), в якому «Придурки» могли, принаймні, тримати в руках інструменти. Аля вернулася в клуб, де на сцені якраз виступали міми-едітпіафівці, з великою банкою гелю-сорбенту і, вручивши Тарнавському чек та решту — дослівно останні п’ятнадцять гривень, що залишалися у нього в гаманці — пообіцяла чекати на Макса за зарезервованим для «Придурків» столом.
— Я в шоці, — хитала головою Жанет і запивала стрес пивом з пластикового келиха, стоячи біля людного шинкваса й насолоджуючись, напевне, як і сам Тарнавський, потужною хвилею ендорфінів, які розливалися зараз по ногах, руках, животу і всьому тілу, викликаних усвідомленням того, що ситуацію вдалося врегулювати. — Якби не пан Танавський, я б уже давно вас просто поперла. Якщо би прийшов власник клубу і все це побачив би, нас усіх би позвільняли, ти хоч розумієш це?...
— Не треба було готів нам підселяти! — парирувала Аліса, яка стояла поруч, з відеокамерою напоготові. На ній були Максові (а тепер уже повноправно її) магічні окуляри для спостерігання тонкого світу митців. Аліса теж тепер пила, як з переляку, не роздумуючи, весело і злостиво зиркаючи очима то на сцену, то на Жанет, то на Тарнавського.
Що ж до готів, які всю цю кашу (чи, точніше, манагу), заварили, то на них «молоко» подіяло протилежним чином — музиканти в оточенні своїх фанатів весело цмулили пиво, гучно сміялися і їли місцеву фірмову страву — картоплю на шкварках. Можливо, більша маса їх тіл, а може, вже випрацювана толерантність до «Малятка», як ніжно називався рецепт «молока», оберігали їх від ексцесів юності.
Концерт, як то водиться, зривав хронометраж приблизно на годину, і це дало додатковий час «Придуркам», аби остаточно прийти до тями. Спершу виступили «Лє Мізерабль» зі своїми франкомовними шансон-каверами на «Нірвану» і невеличкими мім-імпровізаціями. Потім панки з Рівного відпрацювали свою програму з хітами «Лімп Бізкіт» і «Сліпнот». Замість перерви між блоками були гоббіти зі Збаража, які несподівано запалили публіку веселими кельтськими мелодіями та грою на лютні й волинці. Після гоббітів зіграли понурі та величні «Аетернус Некрозіум», які не дуже-то й впиралися тому, щоб вийти на сцену трохи швидше — схоже, вони виявилися занадто старими і досвідченими для цього, і перспектива поскорше повернутися на зйомну квартиру і там, лежачи на диванчику, позирити тєлік і випити ще по пляшечці пива перед сном, замість того, аби качати понти в прохідному клубі у Чернівцях, їм здалася не такою вже й поганою. Коли на сцену виходили без п’яти хвилин пенсіонери з «Аетернуса», до столика, за яким сиділи Тарнавський, «Придурки» та Аля, і за яким бракувало тільки Рибки (той відсипався в гримерці на лаві), підійшла Жанет і попередила, що наступними будуть «The Mоrons».