«Придурки» повернулися всією ватагою на квартиру близько другої — в час, коли, власне, луцькі готи були зайняті хаотичним бродінням по квартирі, викурюванням у кватирку останніх косяків і збиранням своїх речей під, до власної честі, не надто гучно ввімкнений блек-метал з чийогось телефона.
— Отакої, — міг лише сказати Тарнавський, поповнюючи свою колекцію рідковживаних фраз.
— Покой нам только снітся, да? — розуміюче, змовницьки вийшов у нього з-за спини Рибка. — У мене є ще кальоса, можу поділитися. Дуже заспокоюють. Я прямо досі спокійний, як удав.
Макс зміряв Рибку поглядом. Жора тримався на ногах усе ще дуже невпевнено.
— Я йду на кухню спати, — сказав він Рибці, втім, ці слова були абсолютно порожнім звуком. Готи збирали свої музичні інструменти, мотаючись то на кухню, так, наче забули там пів оркестру, то у ванну, де одна із пишногрудих готес в дусі вечірнього бенефісу «Придурків», блювала — при чому, як спокійно зауважив Тарнавський, блювала не в унітаз (і Макс її розумів, пахло з унітаза не найкраще), а просто у ванну, в якій Тарнавський планував прийняти принаймні розслабляючий душ. Інша готеса їй асистувала. Ніхто з чоловіків цим явищем не переймався і не цікавився — схоже, це і називалося бути дорослим, мати досвід концертних турів, бути, врешті, чорт забирай, відповідальним і зібраним, готовим у потрібний час бути на автостанції, звідки їхатиме ваш нічний автобус. Тарнавський безсило сів на табуретку біля відчиненого навстіж вікна (там, у чорноті неба сніг, здається, завмер, вичікував, коли знову почати розсипати на землю свою пеленаючу погляд магію) і все не наважувався зайти у фейсбук, щоб на власні очі прочитати те, про що йому розповіла сьогодні Марта.
А, зрештою, якого хріна? Макс подивився у відчинене темне вікно, з якого тягнуло холодом, а потім знову оцінив обстановку в квартирі. Нервозні, напружені тьмяні лампи в старих радянських плафонах жарили на повну. Половина третьої ночі — час, коли Тарнавський уже давно звик спати. Незнайомі люди шугали туди-сюди, ось, знову, ще вирішили випити кави, хоча, здається, хтось уже говорить, що пора викликати таксі. «Придурки», які, як Макс і підозрював, знову включилися в компрометуючі пропозиції луцьких готів і жваво обговорювали пропозицію затягнутися ще по хапочці, оскільки найстарший серед готів — той самий зловісний Саурон, добрий бородань у круглих окулярах і з цап’ячою борідкою — переконував, що найкращий спосіб остаточно попуститися від «молока» — це викурити ще дешечку трави, мовляв, мінус на мінус дає плюс, і, схоже, «Придурки» в це беззаперечно вірили. Але Аліса тепер, здається, надто п’яна, щоб мати можливість якось їх зупиняти, а ти, Максе, надто обтяжений життям, яке тягнеш на собі, замість того, щоб їхати на ньому верхи, як на коневі, огирові, на гарлеєві-девідсоні, на космічному скутері, на, врешті, крижині, що пливе через скреслий Дніпро, широкий і неозорий, і тобі треба конче на другий берег, але крига пішла, і тобі дали якусь палицю з гвіздочком на кінці, аби за її допомогою притримувати сусідню крижину, і ти можеш хіба ось так перестрибувати з крижини на крижину в надії дістатися до іншого берега буття, туди, де світло і чисто і де завжди наливають доброго бренді... чорт, ти ж не п’єш, одним словом, там завжди принаймні знайдеться для такого літератора, як ти, горнятко кави і чисте місце в затінку дерев, освітлених електричним світлом, навіть якщо навколо глупа ніч, тож поки тут, у квартирі панує повний хаос, чому б не наважитися розкрити груди на повну, щоб у них встрягли всі списи, впилися всі пращі долі, які вона тобі підготувала, чому б зараз не наважитися на цей стрибок у безодню — окей, хай не стрибок, принаймі погляд, млосний і нудотний, від якого ти, звісно, зійдеш потом і їдким малярійним проносом, але, принаймні, ти на малесенький крок зможеш відвоювати у цієї чорноти територію власної гідності?
Тарнавський дістав із кишені телефон, відчуваючи, як дрижать його руки і як груди йому вже й справді починають покриватися нездоровою пітницею, як починає калатати серце, варто лишень глянути на значок фейсбуку.