Якщо ця прихована розгніваність Довгого була дійсно викликана самим Тарнавським, а не, скажімо, будуном після «молока» і вчорашньою фінальною накуркою о третій ранку (ось, до речі, знову, Максе, ось він відвернув від тебе погляд, ось він навмисне з награною легковажністю говорить із Назіком, щоб не дивитися у твій бік), то вона може стати малоприємним провісником подальших труднощів у поїздці. Попереду їх чекало ще дев’ять концертів, дев’ять міст і дев’ять днів разом, і Максові зовсім не хотілося, щоб через нього у «Придурків» стався розкол.
А зрештою, Максової провини в розгніваності Довгого не було. В чому, власне, його провина? В тому, що колись Аліса, можливо, випивши пару зайвих «Кривавих Мері», цілувалася взасос на якомусь рок-концерті з Довгим, після чого той, припустімо, майже рік упадав за нею, сподіваючись добитися якоїсь взаємності, а вона, натомість, вирішила віддати всі свої симпатії роздобрілому, безславному, вже добряче підтоптаному літераторові Тарнавському? Чорт, Макс у цьому був не винуватий. Симпатій Алісиних він не потребував (правда, після пропозиції поїхати з нею до бабці довести це тепер було значно складніше), відбивати дівчину в Довгого не планує. Це доля, братику Довгий, планида, так би мовити, і вона мені теж не до шмиги.
А тобі, Тарнавський, морозитися точно не треба. Треба, навпаки, якщо дійде до діла, поговорити з хлопцем по-дорослому, пояснити, що в тебе ніяких претензій на Алісу немає і бути не може (і сам ти, головне, у цьому повинен бути щиро переконаний); пояснити, що ти тут просто граєш роль випадкового дорослого на дитячій вечірці, який, можливо, буде їм корисний з погляду техніки безпеки, а те, що Аліса собі щось накручує щодо тебе, це просто дитячі, симпатичні, теплі, але безпідставні фантазії. А ще краще, аніж чекати нагоди на особливу розмову з Довгим (Бог знає, коли вона випаде), аби одразу ж розсіяти будь-які підстави для сумнівів у твоїй лояльності до нього, як до лідера, дій, Тарнавський. Дій просто зараз.
І Макс вирішив діяти.
— Які плани на вечір? — спитав він у Довгого, що, кривлячись, дивився на густий сніг навколо і човгав ногою у сльоті. Як і Тарнавському, Довгому уже був час поголитися. — Сьогодні той самий репертуар, що й учора?
Довгий і справді якось дивно відреагував на Максові слова. Відвернувши очі й усміхнувшись своєю невинною, чесною усмішкою юного фродо беґґінса (в цих кобальтово-синіх очах, здається, застигло кілька гострих шматків блакитного болю), невиразно озвався:
— Ну, та напевне.
— Нє, сьогодні у нас соло, — втрутився в розмову Назік. — На нас уся програма. Цілий вечір.
— Ну да, — без ентузіазму погодився Довгий.
— Будемо катати кавери, — ствердив Назік.
— О, круто, — ожвавився Хесус. — Треба побільше з «Вайтснейк». Из зис лав, зет айм філин...
Назік замугикав акорди клавішних. Рибка почав бубніти, ніби грав на басу. По репродуктору оголосили прибуття чергового поїзда на третю колію, і з дверей вокзалу стали виходити на снігопад, втягуючи голови в плечі, люди.
— Та який у жопу «Вайтснейк»! — відмахнувся роздратовано Довгий.
— Вчора, до речі, класно зіграли, — Макс, втерши обличчя від налиплого снігу, що замітав під капелюха, звернувся до Довгого. Гнітюча атмосфера, здається, дещо розрядилася. — Мені здається, дуже цікаве аранжування.
— Дякую, — все так само скупо, не випускаючи із себе жодної щирої емоції, озвався Довгий, який, схоже, хотів, аби ця розмова якомога швидше припинилася.
— У мене, до речі, завжди була мрія з якоюсь джаз-групою виступити. Щоб самому читати прозу і перемежовувати її джазом. Але проґ-рок теж було б дуже круто.
Довгий знизав плечима.
— Було б лампово, — погодився замість нього Назік. — Я би підіграв.
— Може, якось спробуємо разом злабати? — спитав Макс, розуміючи, що дозволяє собі надто легковажні пропозиції (але що вже там — раз між ним і Довгим, двома сонцями цієї сонячної системи Придурків, виникло кільце з уламків астероїдів і космічного льоду, може, є сенс його розтопити, і тут, можливо, не варто шкодувати вже ніяких обіцянок).
— В натурі, класна ідея! — тут же вигукнула Аліса, відірвавшись від свого смартфона. — Слухай, Довгий! Давай реально якось замутимо, подивимося, що буде?
— Я би тоже підіграв Вождю, — кивнув Рибка.