— Город, которий не создал нічєго нового, — хижо оскалився у відповідь на слова Наталі водій. — А всьо, шо єму совєтская власть дала, ізвіняюсь за вираженіє, проєбал.
— Ну, чому ж? Стільки всього нового створюється! — не погодилася Наталя після короткої спантеличеності, викликаної міцним водійським словечком. — Он і літературний фестиваль відбувається, і джазовий фестиваль, і «Рок-атака». І фестиваль камерної музики... Стільки всього важливого відбувається в місті. Може, ви просто не отримуєте інформації про ці події?
— Наталю, а що це, до речі, за місце, де ми будемо виступати? — вирішив уточнити Макс, переводячи розмову у більш лагідне русло, коли побачив, яким кам’яним почало робитися обличчя у їхнього шофера.
— О, це дуже хороший новий арт-центр! — Наталя зразу ж пожвавилася, знову розвернувшись до Тарнавського і хлопців, котрі мовчазно їхали поруч: Хесус, насупившись, біля вікна, а Рибка, обійнявши свою бас-гітару, на горбочку посередині. — У нас тут є жінка-меценат, пані Оля, дуже хороша людина. Вона хоче наше місто зробити культурним осередком.
— «Культурним осередком», — крутячи кермо, знову гмикнув водій і саркастично похитав головою. — Дєньгі карман жгуть, навєрно?
Наталя на секунду замовкла, обдумуючи, що відповісти на це водієві, і чи варто взагалі реагувати. Тарнавський тим часом, долаючи погані передчуття, зрозумів, що ще кілька реплік водія, і поїздка буде зіпсована, а якщо він сам нічого не говоритиме у відповідь, то і його репутація теж почне підмокати.
— Пані Оля — бізнес-леді, — озвалася по невеличкій паузі Наталя, говорячи своїм розважливим, заспокійливим голосом насамперед до Макса (хоча, звісно, водій теж повів на це вухом). — В неї кілька підприємств у Києві і виробництво у Польщі, і зараз вона переїхала назад у Кам’янець, хоче тут розвивати свій арт-простір. Пані Оля мріє запрошувати сюди різних відомих особистостей, таких, як ви.
— Бізнєс-лєді, — пробурчав водій. — Знаєм ми етіх бізнес-лєді. Як воровать, так зразу бізнес-лєді... А про людєй позаботитись, так нєкому...
Макс повів плечем.
— Не те, щоб я був особливо відомим... — він спробував зробити вигляд, що розмова відбувається лише між ним та Наталею.
— Ой, ну що ви! — перебільшено радісно, теж працюючи на загладжування водієвих реплік, відгукнулася Наталя. — Ми вас тут усі так любимо! Я вже написала пані Олі, що ви також приїхали разом з гуртом. Для неї це повна несподіванка і вона дуже б хотіла з вами познайомитися!
Рибка, що сидів посередині між Хесусом (той витріщався у вікно, далекий від розмови, котру вважав, напевне, лише інформаційним шумом, не вартим уваги) і Максом, повільно і практично непомітно, але дуже виразно для Макса перевів погляд на Тарнавського і на обличчі у нього заграла легенька сибаритська усмішечка.
— Залюбки, — погодився Макс, все ще відчуваючи напруження, яке висіло в салоні. Водій зрозумів, що ним намагаються знехтувати і напружено совався на кріслі. — Можемо налагодити творчі контакти.
— Так а ви шо, артісти? — не витримавши ігнорування його присутності, врешті знову подав голос шофер.
— Ми рок-банда, — спокійно і вагомо, мов козирний фраєр у розмові з вокзальним нуворишем, озвався Рибка з-за своєї гітари.
— Рок-банда? — перепитав водій. — Артісти, значить. Значить, ми з вами практіческі тєм же самим занімаємся.
— В якому сенсі? — нахмурившись, поцікавився Тарнавський.
— Ну, когда адмірал Колчак входіл в город, он говоріл: «Не трогать блядей, артістов і ізвозчіков». Ну, потому шо оні прі любой власті приживуться. Га-га-га, — розсміявся надтріснуто водій. — Ви артісти. Я таксіст, то єсть ізвозчік, вєрно? Мені шо така власть, шо друга. Значіт, вам, тоже, навєрноє, непогано живеться.
Водій не без задоволення стиснув міцніше кермо, вдивляючись у дорогу, впевнений в стопроцентному ефекті від власних слів.
— Головне, не переплутати, ху із хто, — несподівано, все так само визираючи у вікно і практично собі під ніс, у раптово запалій тиші промовив Хесус.
Наталя з мужністю відмінниці, остаточно готової вступити у доросле життя, витримала звучання слова «блядь», і, зробивши вигляд, що розмова з паном Максимом не переривалася, продовжила:
— У нас уже і ді-джей Мотря виступала, і Іван Шкарлет. Скрізь повні зали!
Так, Максе, стоп. Стоп-стоп-стоп. Він назвав тебе бляддю. Він назвав блядством усе те, чим ти займаєшся. Звісно, тобі це все строго паралельно-перпендикулярно, але пригадай слова Мартусі.