— Це все молода поросль, я так понімаю? Юні дарування? А де нас розмістять на ніч? — спитав Рибка в Наталі.
«Не в тому річ, яка твоя позиція. Може, люди би прийняли її і такою. Проблема в тому, що ти взагалі ніяк не відреагував». Ось що сказала вчора Мартуся.
— Тут є хороший готель, «Нефертіті». Ми для вас два номери забронювали, — стала пояснювати Жорі Наталя. — Ми не знали, що з вами буде ще пан Тарнавський, Аліса тільки вранці написала нам. Але зараз ми з пані Олею це питання вже вирішуємо...
Максе, водій сказав це в присутності Наталі. І це, зрештою, стосувалося і Наталі також. І Наталя сприйняла це стоїчно лише тому, що не мала іншого вибору. Бо, на відміну від тебе, можливо, не вміє себе захищати, не знає, як це зробити.
— А там єсть в готелі сауна бєсплатна? — не вгавав Рибка. — Хотєлося б з дороги отдохнути...
І ти ніяк на це не відреагуєш?
— Я не знаю, я мушу уточнити, — підтиснула губи Наталя, готуючись уже, напевне, телефонувати на рецепцію готелю.
І пам’ятаєш, яке слово вжила вчора Мартуся? «Малодушність».
— Тобто, — Макс, вклинюючись у розмову в салоні, раптом зрозумів, що слова починають самі виходити з нього під тиском магми, яка в найбільш непідходячий момент почала підійматися з розпечених глибин. — Тобто, ви хочете сказати, що ми всі — типу як бляді? Я не дуже розумію змісту вашої фрази.
Наталя і Рибка раптом замовкли. Хесус глянув на Макса зі свого кута. Максе, вгамуйся.
— А? Ти ето мнє? — спершу не зрозумів водій, почувши повисле у тиші запитання.
— Ну так. Ви процитували цю дибільну фразу Колчака, і це так прозвучало, типу ми і бляді, в принципі, займаємося тією самою справою. Блядуємо. Просто різними частинами душі і тіла.
— Ну, ето історія, — відмітив водій. — Як то кажется, із пєсні слов не викінєш...
— Та ні, я хочу просто пояснити, блядь, що це ніяка не історія, а, по-перше, при пасажирах треба тримати рот на замку, а по-друге, блядь, не матюкатися при жінках. А по-третє, блядь, те, що роблять артисти, це вам, щоб зрозуміти, треба сповнитися самопізнання, узріти велике в малому і вічне в минущому, і якщо ви вісім класів закінчили, це дуже добре, але, я сумніваюся, блядь, що це дає вам компетенції судити, чим, сука, займаються артисти, бо я сам, знаєте, трохи артист, і трохи знаю, про що говорю, і це, блядь, вам не баранку пів життя крутити, це, блядь, спроба запалити якийсь, знаєте, вогник в чужій душі, а це, я вам скажу, немало, а для вас, блядь, що душа, що ковбаса по два двадцять — один хуй, судячи з усього, тому краще, поки не навчилися розуміти, що таке душа, не пиздіть направо і наліво, вчіться культурі і не розкривайте їбало, коли не просять. Крутите свою баранку — і крутіть. Пора вже, сука, ставати культурною країною, а не жлобською.
Водій раптом різко звернув на узбіччя і зупинив автомобіль, від чого на ожеледі його навіть трохи занесло. У салоні запала тиша.
— Ти бля, маладой, мені ше тут рот порозкривай, — сказав тремтячим від гніву голосом водій, дивлячись на Макса у дзеркальце.
— І порозкриваю, — відповів Макс, дивлячись також йому в очі, відображені у дзеркальці. — Який номер вашої служби таксі? Наталю, дайте мені, будь ласка, номер. Я хочу поговорити з вашим керівництвом з приводу вашої поведінки. Який у вас номер авто?
— Давайте, вивалівайтє з машини, — сказав водій грізно.
Всі мовчали.
— Нам тут залишилося проїхати п’ятсот метрів. Може, ми зробимо вигляд, що нічого не було і ви нас довезете? — озвалася тремтячим, натягнутим голосом Наталя.
— Нахер с машини всє, я сказал, — гаркнув водій.
Макс першим рвучко відкрив двері і вийшов на свіже повітря з прокуреного салону, і майже слідом за ним вискочила Наталя, притримуючи рукою на голові берет, після чого з протилежних дверей виліз Хесус, і останнім, витягнувши з салона гітару, Рибка. Поки Хесус і Рибка діставали з багажника речі, Макс стояв збоку, старався перечекати шалене серцебиття і тремтячими руками силувався закурити сигарету, роблячи вигляд, що все гаразд. Наталя, тримаючи передні двері відкритими, протягнула водієві з гаманця гроші, але водій зіжмакав купюру в кулаці й з люттю викинув її на сніг, після чого, не дочекавшись навіть, коли Наталя зачинить двері, різко дав газу і рвонув уперед, обдавши їх добряче мокрим брудним дорожнім снігом. Хесус, недовго думаючи, зачерпнув пригорщу коричневої мокріні, нашвидко зліпив з неї сніжку і жбурнув услід машині, що стрімко віддалялася. Сніжка, правда, недолетіла, розбившись кавовою гущею-фрапе посеред вкритого льодом полотна дороги. Може, це було й на краще.