— От же ж хам! — озвалася Наталя, обтираючи серветкою своє рожеве шерстяне пальто, поки Хесус задоволено струшував руки. По вулиці проїхало авто з Алісою, Ростиком і Довгим, які з цікавістю дивилися на них і махали їм руками.
— Вибачте, — сказав Наталі Макс, уже трохи заспокоївшись і отримавши здатність тримати сигарету так, щоб вона не випадала з тремтячих пальців. Але ноги дрижали.
Тарнавський підібрав зі снігу кинуті гроші, купюру в сто гривень і, обтрусивши її та розгладивши, простягнув Наталі.
— Ето було епіческі, — поправив окуляри вільною рукою Рибка і жбурнув Максові його саквояж.
— Тут, насправді, вже зовсім близько. Можна п’ятсот метрів пройти пішки, — Наталя махнула рукою в кінець вулиці. На її зарум’янілому обличчі з’явився вираз гордої задоволеності, від чого всередині Тарнавського спалахнув раптом новий, майже невідомий йому теплий вогник.
— Сьогодні треба увечері щось учворити креативного, — протираючи пересохлі від стресу губи, мовив Макс. — Давно я щось не відтягувався.
— Уважуха, — легко стукнувши Тарнавського в плече кулаком, собі під ніс сказав Хесус, і першим пішов, несучи сумки з барабанами, речами і тарілками, в керунку готелю, мовчазний, впевнений, незалежний.
Єгипетська книга мертвих
— Офігіссімо! — вигукнув Рибка, коли вони нарешті, задихані й спітнілі, зайшли у фоє по-провінційному розкішного готелю-спа «Нефертіті». Серед усіх можливих культурних відсилань, присутніх у Кам’янці-Подільському: Литовсько-Руського князівства, Речі Посполитої, турецької окупації, Російської імперії та статусу останньої столиці УНР, власники готелю, сміливо відкидаючи суєтну піну днів, впевнено тримали курс на перевірені часом єгипетські династії. «Нефертіті» до того ж був не просто готелем, а «арт-готелем», що передбачало наявність двох алебастрових, уже трохи облізлих від погоди сфінксів при вході, які стерегли дзеркальний, мов у клубі з гральними автоматами, скляний фасад будівлі, зроблений «під піраміду».
Усередині готелю, у фоє, також пронизаному численними єгипетськими мотивами, від чого здавалося, буцім вони опинилися не в Кам’янці-Подільському, а десь у Шарм-ель-Шейху, розклавшись з клумаками і музичними інструментами, розвалилися на кількох диванчиках Назік, Довгий і Аліска. Оздоблений папірусами, фотографіями Червоного моря і глиняними статуетками Анубіса ресепшн був дивовижним симбіозом української мрії про вічний курортний рай з місцевими офісними реаліями: перекидним календариком, комп’ютером та іншою марнотою буття. За ресепшеном сиділа невиспана похмура дівчина в білій офісній блюзці. Над дівчиною гіпнотично дивилася перед собою, усміхаючись одними лиш вустами, зроблена з гіпсу голова древньої цариці династії Ехнатона.
— Вирішили спортом зайнятися? — напівлежачи на дивані, все ще замотаний з вулиці у шалик, озвався Довгий, холодно вивчаючи поглядом їхнє товариство.
— Ну да, качаємось, — кивнув Хесус, піднявши кілька разів до грудей барабан, ніби штангу. Макс, важко видихнувши, з полегшенням поставив свою торбу і пару сумок з майном «Придурків» на землю і роздивився навколо.
Попри «арт-дизайн» інтер’єру «Нефертіті», який простежувався в бюстах фараонів на золотистого кольору стінах та темно-синьому ковроліні, що доповнював кольорову палітру давніх папірусів, у фоє було тепло, чисто, добре пахло деревом і засобами для миття підлоги. Тут панувала приємна півтемрява, що затишно підкреслювалася неяскравим світлом над рецепцією. Тарнавському подумалося, що для повної послідовності в своїй естетичній задумці в кожному з номерів готелю, в тумбочці біля ліжка має лежати не «Святе письмо» видавництва «Гедеонових братів», а «Єгипетська книга мертвих».
Наталя, стоячи біля ресепшену і тримаючи в руках якісь бланки, власне, закінчувала розмовляти з кимось по телефону — схоже, з тією самою пані Олею, благодійницею і меценатною, їх сьогоденною рятівницею. Хлопці, подістававши ручки, посхилялися над журнальними столиками при диванчиках і заповнювали бланки на поселення. З другого поверху спускалися з валізами кілька смаглявих, одягнутих в теплі лижні куртки, турків.
— Паспорти, — скомандувала, набравши ділового вигляду, Аліса і стала збирати документи. Дівчина на рецепції вже видавала Ростикові пластикові ключі до номерів. Макс, узявши бланк і діставши з-за пазухи, де тримав блокнот з написаним сьогодні вранці оповіданням, авторучку, упав і собі на диванчик біля Назіка. Він уже передчував можливість прийняти гарячий душ і годинок п’ять поспати. І хай «Придурки» роблять собі, що хочуть.