— У мене чудова новина, пане Максиме, — із сяючими очима підійшла до них Наталя. — Пані Оля оплатить вам окремий номер! У вас три кімнати поруч.
О, сили небесні єгипетські! Макс на секунду здійняв очі до люстри, зробленої у вигляді перевернутої піраміди, що звисала зі стелі. Святі нільські осіріси, нарешті хоч щось добре!
— Дуже дякую, — голосом, сповненим невідь-звідки роздобутого смирення, відповів Тарнавський. — Передавайте найкращі вітання пані Олі!
— Ви зможете з нею сьогодні побачитися! — весело зауважила Наталя. — Вона буде на вашому виступі. Ви ж також будете сьогодні щось читати?
— Читати? — щиро здивувався Макс. — А, ну власне, так. Нам треба було це обговорити одразу... Я, взагалі-то, не планував виступати. Я в цьому турі більше як репортер присутній. Ґонзо-журналістика. Як Гантер Томпсон, тільки в суворих українських реаліях.
— О, то ми даремно анонс зробили, виходить? — здається, відповідь Тарнавського дещо розчарувала Наталю. — На вас уже збирається прийти досить багато людей!
— Можу хіба що підписати їм книжки, — стенув плечима Тарнавський, почуваючись дуже незручно від того, що після вражаючої демонстрації сили духу в салоні авто, змушений зараз засмучувати Наталю своїм безсиллям.
— Зрозуміло, — кивнула дівчина, і доброзичлива невизначеність її відповіді ще раз різонула Тарнавського. Так, наче б він зараз дуже сильно недопрацьовував. — Ну, гаразд. Ось ваш ключ, пане Максиме. Сніданок у ресторані з сьомої до одинадцятої, ресторан ось там. Виїхати потрібно завтра до полудня.
— В нас поїзд о десятій, — повідомила ще одну втішну новину Аліса. — А за нами заїде машина?
— Так, звісно, — кивнула Наталя. — О п’ятій ми вас з Ростиком заберемо і повеземо в «Дідух».
— Прекрасно, — Тарнавський ще раз спробував заглянути в очі Наталі, шукаючи в них порятунку від безпідставної тривоги, викликаної небажанням провести сьогодні читання, але так для себе жодного виправдання й не знайшов. — О п’ятій ми будемо тут.
«Придурки» домовилися зустрітися у фоє для спільного сніданку через півгодини — Аліса сказала, що їй потрібно прийняти душ.
— Ти тепер мажор, в окремій кімнаті, — ніби дорікнула вона Тарнавському, коли вся команда один за одним, наче караван, вантажений музичним обладнанням, хекаючи і ухаючи, підіймалася сходами на третій поверх. На стінах вздовж сходів, кічово розписаних ієрогліфами, скарабеями та популярними сценами з папірусів, можна було розгледіти практично весь давньоєгипетський пантеон — сокологолового Гора, богиню-кішку Бастет, бога-шакала Анубіса. При вигляді суворої чорної морди останнього, схоже, списаної художником з якогось лютого добермана, Тарнавському зробилося недобре. Вся ця веремія ібісів, червоних сонячних дисків і хрестів-анкхів, яких боги тримали в руках, мов ключі від квартири, дратувала незрозумілим глибинним неспокоєм.
— Колись будеш мати стільки ж років, скільки я, і зрозумієш, чому важливо старшим дядькам давати можливість трохи побути самому, — буркнув він, тягнучи Алісину валізу.
Чорт, виходило знову якось стрьомно. Ось тобі Аліса, тендітна, юна, але теж нібито жінка. Буде в кімнаті з двома пацанами. Може б дати їй можливість спати окремо, а тобі якось перекантуватися з Рибкою та Хесусом?
Макс вирішив, що це вже буде точно занадто. Один благородний вчинок на день — не більше і не менше. Тепер нехай це буде його добовою нормою шляхетності. Не варто ошляхетнюватися отак одразу — може виникнути токсикоз і отруєння організму власними шлаками, якщо ставати добрим і згодливим надто стрімко.
Третій поверх, де їх поселили, був таким же золотисто-вохристим, як і фоє, всіляким чином оздоблений туристичним ширпотребом у вигляді папірусів, портретів вічно юної Нефертіті та зістарених дизайнером карт Єгипту, але, якщо відірвати око від дизайну, то прекрасна невибаглива буржуазність тризіркового готелю в усьому іншому вчувалася дуже впевнено. Не Мюнхен, не Париж. Навіть не Познань і не Варшава. Так, це Кам’янець-Подільський, Максе, але ж це вже щось! Безкоштовний басейн і година гри в боулінг! Це початок, можливо, нової хвилі удачі!
— Ну давайте, — махнув Тарнавський хлопцям, копирсаючись пластиковою карткою у замку своїх дверей. — Через півгодини у фоє.
Але його вже ніхто не слухав. «Придурки» заходили у свої кімнати і заносили туди речі. Ну і хрін з ними.
Номер, до превеликого задоволення Тарнавського, виявився, попри свої досить скромні розміри, саме таким, як і потрібно стражденному письменникові, втомленому дорогою. Тут було тепло і темно — кімната була мансардною, з похилою стелею, а у стелі виднілося зашторене щільними жалюзі вікно. У сухому повітрі висів легкий фабричний запах практично нових рушників і халатів — запах готельної індустрії, за яким, як виявляється, Макс скучив не менше, аніж за подорожами та літературними презентаціями. Був тут і робочий стіл, і телевізор-плазма, і велике ліжко, на якому можна було б цілу ніч без упину зачинати дітей одразу з трьома шанувальницями, і холодильник з набором алкоголю, все зовсім поруч, простягни лиш руку. Ну, або, якщо розглянути більш стримані, аскетичні сценарії, Максе, в цій келії, сидячи ось за цим столом і кидаючи затуманений погляд ось у це вікно, ти міг би дерзати до абсолютного духу, взивати до генія творчості, шугати в розплавлені глибини ноосфери, де киплять сенси, одним словом, творити. Зачинитися б тут на місяць-другий — гляди, і вийшла б книжка. Може, це якраз те, чого тобі не вистачало? Трохи заможності і комфорту, до яких ти так звик і які, можливо, становлять твою природу; а власну природу, як відомо, не можна занедбувати — навпаки, її потрібно плекати і допомагати розкриватися, щоб вона винагородила тебе у відповідь золотистим, схожим на пінистий потік «Вдови Кліко», водоспадом натхнення, осяянь, верліблів, сонетів, парабол і гіпербол, літот і синекдох і всіляких інших вимираючих у твоєму зоопарку літературних парнокопитних, яким потрібна лиш воля. Ось вона, славна воля єгипетська, в цьому прекрасному тризірковому готелі, який, напевне, включений навіть у тріпадвайзер. Пиши і твори. Тріпуй і наставляй чеканним словом цілу Україну. Ростиків і Наталь, і багатьох інших.