— Нічого, відіграюсь на маківникові, — пробурчав Хесус, який, здається, більше від інших потерпав від нерегулярного харчування в дорозі. Маківника, справді, залишалося ще чимало.
Макс, перекусивши канапкою із сиром і кавою, нарешті наважився озвучити свою пропозицію. Вкладаючи всю дипломатичну майстерність у слова, він спробував представити власний комерційний задум таким чином, аби це виглядало лише як пропозиція доповнити тур «The Morons», а не перетягнути ковдру на себе. «Придурки» наїлися, випили по каві й тепер із цікавістю слухали Тарнавського. Стіл, заповнений порожніми тарілками з банановими шкірками, залишками недоїденого маківника, горнятами з-під кави і склянками з недопитим апельсиновим соком, був підтвердженням благодушності їх настрою.
Всім, здається, крім Довгого, ідея співпраці здалася цілком прийнятною.
— Просто так є можливість запросити більше людей, — пояснював Тарнавський. — І ми відіб’ємо собі бабки. Трохи я почитаю, трохи ви пограєте.
Довгий, слухаючи його слова, криво посміхався і чухав потилицю, ніби з усіх сил стримуючись від того, щоби не перейти на грубість.
— Так ти хочеш на нас попіаритись? — спитав його просто в лоб Довгий. Без виклику, але з деякою насмішкою. Очевидно, що, кажучи ці слова, він хвилювався, але був свято впевнений у правоті власних суджень. — Ми, бляха-муха, цей тур організували, все продумали, а ти хочеш на ньому виїхати?
— Довгий, шо ти гониш? — тут же накинулася на нього Аліса. — Ти шо, ніхера не шариш взагалі? Це називається «фічерінг» або «колаборація». Знаєш, скільки крутих музикантів роблять фічерінг?
— «Гестінг стар», — додав Назік, запитально дивлячись на Довгого. — Як Джон Леннон у «Фейм» Девіда Боуї.
Хесус поглянув на Довгого теж із німим запитанням в очах. Очевидно, що й він був не проти.
— Ми зможемо зібрати касу, — спробував ще раз пояснити всі нюанси співпраці Тарнавський, намагаючись, своєю чергою, не зірватися на аргумент про те, що це він, курча, Макс Тарнавський, зараз піарить «Придурків», а не навпаки. — Люди зацікавляться. «”Придурки”? Вау! З Максом Тарнавським? Ого! Щось новеньке!»
Після сказаного Тарнавському десь у глибині душі було й справді трохи соромно. Бо, може, Довгий і не міг до кінця сформулювати причину свого обурення, зате серцем безпомильно відчував, що тут відбувається якась підміна. І Тарнавський це розумів.
Тим часом Довгий, що сидів у протилежному від Тарнавського куті столу, слухаючи Макса, тільки скептично посміхався, глибоко переконаний, що його зараз просто розводять як пацана, і весь час недовірливо хитав головою, кидаючи затравлений погляд то на Тарнавського, то на своїх друзів: Назіка, Хесуса, Рибку. Невже ніхто не розуміє, що цей запроданець зараз нас усіх спритно затикає собі за пояс, маніпулює нами, присвоює собі все, що ми зробили? Щось приблизно таке читалося на ображеному, впертому обличчі Довгого, ще, до речі, досі не поголеному з дороги.
Але ні, ніхто, здається, не поділяв стурбованості Довгого. Решті «Придурків» можливість зробити спільну мистецьку акцію з Тарнавським здавалася цілком прийнятною. Тарнавський мовчки дивився на Довгого, посилаючи йому сигнали підтримки. Чувак, усе буде добре. Мені не потрібна твоя група. Розслабся.
Розуміючи, що слова його зараз не мають сили, Довгий ляснув долонею по столу.
— Та, блін, робіть що хочете! — спересердя вигукнув він, дзенькнув виделкою об тарілку, різко встаючи з-за столу, і, не дивлячись ні на кого з команди, опустивши обличчя, стрімко рушив до виходу з ресторану, високий, стрункий юнак у чорному худі.
— Довгий! — гукнула йому Аліса у спину.
— Відстань, — гиркнув той і, не розвертаючись, підняв над плечем, щоб Аліса могла побачити, кулак з виставленим середнім пальцем. Штовхнувши двері ресторану, Довгий з опущеною головою вийшов геть.
— Блін, — Аліса важко зітхнула, закотила очі і, вилізши з-за столу, поспішила за Довгим.
— Ето любов, — прокоментував Рибка. — Ребята, хто зі мною йде на боулінг? Там наливають віскі, Вождь, ти не в курсі?
Замість боулінгу і сауни, яку пропонував відвідати Рибка, і на що вже, здається, підписалися Хесус та Назік, Макс піднявся до себе і засів з ворсистим блокнотом, Алісиним подарунком, у себе за робочим столом біля вікна. Писати в ньому було незручно руці, і тісно було в ньому думці, але це був кращий варіант, аніж наклацувати текст на телефоні. Крім того, повільне письмо по-особливому впливало на стиль оповіді (про це говорили всі, хто писав колись за друкарською машинкою, а до цього — гусячим пером), тож Тарнавський віддався творчості. Несподівано написання нового тексту настільки поглинуло його, що він вирішив пропустити бусик, який замовила «Придуркам» Наталя, і пообіцяв добратися на місце виступу сам, уже безпосередньо перед початком.